Формування творчої активності молодших школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва

ВСТУП

Актуальність  проблеми. Проблемами розбудови нашого суспільства є вирішення завдань формування творчої особистості. Адже саме така особистість є справжнім творцем історії, оскільки весь шлях, який пройдено людством, – це безперервний процес творіння. Творчість дає людині можливість актуалізувати свої потреби, інтереси, здібності, знаходити форми прояву індивідуальної активності. Творче самовираження сприяє усвідомленню особистісної ваги, емоційному розкріпаченню, зростанню впевненості у собі. У зв’язку з цим все більшої теоретичної і практичної значущості набуває залучення учнів до творчої діяльності, створення необхідних умов для формування творчої активності школярів.

Проблема творчої активності завжди була у полі зору вчених. Різні  аспекти творчості розглядали В. Дружинін, Я. Пономарьов, І. Семенов; психологічні основи творчої активності вивчали Д. Богоявленська, Л. Виготський, П.Гальперін, Д. Ельконін, В. Крутецький, Г. Костюк, В. Мерлін, Н. Тализіна та ін..; педагогічний аспект зазначеної проблеми досліджували Л. Аристова, В.Андрєєв, Ю. Бабанський, М. Данилов, Б. Коротяєв, І. Лернер, Л. Мамот, В.Паламарчук, О.Савченко, М. Скаткин, Т. Шамова, Г. ІЦукін та ін. 

У системі засобів формування творчої активності учнів важливе місце учнів посідає народне мистецтво, яке унікальним чином інтегрує у собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції (Н, Вишнякова, Є. Горунович, С. Діденко, О. Ковальов, С. Коновець та ін.). Своєрідним різновидом українського народного мистецтва є декоративно-прикладне мистецтво, що якнайкраще підтверджує нерозривність становлення окремої людини і людства.

Аналіз педагогічних досліджень свідчить, що декоративно-прикладному мистецтву відведено важливе місце у виховному процесі сучасних дитячих дошкільних закладів (Л. Артемова, А. Грабовська, А. Грибовська, Г. Вишнева, Л. Калуська, Л. Сірченко та ін.). Однак поза спеціальною увагою залишилися теоретичні  методичні та аспекти використання декоративно-прикладного мистецтва у педагогіці початкової школи, хоча сучасній науці відомо, що твори народного мистецтва впливають на розвиток пізнавальної, емоційної сфер особистості, її творчих здібностей, сприяють активізації творчо-продуктивної діяльності.

Важливу роль у процесі  формування творчої активності учнів  відіграє цілеспрямована, систематична робота всього педагогічного колективу навчального закладу.

Та для того, щоб педагог був спроможний свідомо працювати в цій галузі, йому потрібно чітко уявити, в чому полягає суть формування творчої активності школярів, і нарешті, як ретельно вчитель може впливати на розвиток цих якостей, необхідних свідомому громадянину нової України.

Все вищесказане зумовило вибір теми дипломного дослідження: „Формування творчої активності молодших школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва”.

Об’єкт дослідження – процес творчого розвитку учнів початкових класів.

Предмет дослідження – педагогічні умови формування творчої активності молодших школярів на уроках і у позакласній роботі з образотворчого мистецтва, трудового навчання та художньої праці.

Мета дослідження – розробити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методику формування творчої активності учнів початкових класів засобами декоративно-прикладного мистецтва.

В основу дослідження  було покладено гіпотезу про те, що ефективність формування творчої активності молодших школярів, підвищиться завдяки включенню дітей у різні види творчої діяльності та організації оптимальних педагогічних умов опанування ними декоративно-прикладного мистецтва як естетичного об’єкта.

Об’єкт, предмет, мета і гіпотеза дослідження зумовили необхідність розв’язання таких завдань:

 -  вивчити   теоретичний   аспект   формування   творчої   активності   учнів початкових класів,                                     

- розкрити педагогічні  можливості декоративно-прикладного мистецтва як засобу, що сприяє ефективному формуванню творчої активності молодших школярів;

 - визначити критерії, показники і рівні сформованості творчої активності учнів молодшого шкільного віку засобами декоративно-прикладного мистецтва;

 - виявити педагогічні   умови,   що   сприятимуть   оптимізації формування досліджуваного феномена;

- науково обґрунтувати  та експериментально перевірити  методику формування активності  молодших школярів.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання, наукові положення про діалектичні засади всебічного розвитку особистості, де вона виступає активним суб’єктом виховання. Методологічними орієнтирами є ідеї національного та духовного відродження українського народу, єдності гуманізації загальнолюдських і національних цінностей.

Теоретичною основою  дослідження є: положення педагогічної теорії стосовно творчої активності (В.Андрєєв, Ю.Бабанський, І. Лернер, О.Савченко, М.Скаткін, Г.Щукін), психологічні основи творчої активності (Л.Виготський, П.Гальперін, Д.Ельконін, В.Крутецький, Г.Костюк). Для уточнення вихідних позицій дослідження використовування положення Законів України „Про освіту”, „Про народні художні промисли”, Державної національної програми „Освіта” („Україна ХХІ століття”), Національної Доктрини розвитку освіти.

У дослідженні використовувалися методи, які відповідали природі явища, що вивчалося, і були адекватні поставленим завданням: аналіз, порівняння та узагальнення даних з проблеми дослідження на основі вивчення філософської, мистецтвознавчої, психолого-педагогічної та методичної літератури; спостереження за навчально-виховним процесом у загальноосвітніх навчальних закладах, вивчення та узагальнення педагогічного досвіду, анкетування учнів і вчителів, опитування учасників експерименту; перегляд та аналіз продуктів дитячої творчості; аналіз уроків; констатуючий та формуючий педагогічні експерименти; кількісний і якісний аналіз експериментальних даних.

Наукова новизна  та теоретичне значеним одержаних результатів полягає у тому що: 

- наголошено на ролі декоративно-прикладного мистецтва у формуванні творчої активності школярів;

- уточнено поняття  "творча активність молодших  школярів", розкрито його зміст,  структурні компоненти та визначено  рівні сформованості;

- визначено   педагогічні   умови,   які   забезпечують   ефективність   формування досліджуваної якості,

- розроблено методику  формування творчої активності  учнів початкових класів у  процесі включення дітей у  різні види творчої діяльності  по опануванню декоративно-прикладного мистецтва.

Практичне значення одержаних результатів полягає у впровадженні   у   навчально-виховний процес початкової школи методичних рекомендацій з формування творчої активності учнів молодшого шкільного віку. Матеріали    дослідження можуть бути використані при розробці програм, спецкурсів, посібників з образотворчого мистецтва та художньої праці.

Експериментальна  база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася у початкових класах загальноосвітніх навчальних закладах №1,№ 9 м. Славути Хмельницької області.

Організація дослідження. Робота проводилась у три етапи протягом 2006-2008 рр.

На першому етапі (2006р.) здійснено аналіз науково-методичної літератури з обраної проблеми, визначено науковий апарат дослідження, розроблено методику констатуючого експерименту.

На другому етапі  дослідження (2006-2007р.р.) проведено констатуючий експеримент, визначено та обґрунтовано педагогічні умови і розроблено методику формування творчої активності школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва.

На третьому етапі дослідження (2007-2008рр.) проведено формуючий експеримент, здійснено аналіз і узагальнення одержаних даних, сформульовано основні висновки дослідження, підготовлено відповідні методичні рекомендації.

Структура та обсяг магістерської роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг роботи 140 сторінок. Список використаної літератури складається з 105 першоджерел. У роботі наведено 6 таблиць, 3 схеми, 5 діаграм.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

 

1.1. Теоретичні  основи формування творчої активності  молодших школярів

 

У сучасних умовах значно підвищився інтерес дослідників  до проблеми естетичного розвитку особистості, загалом, і творчої діяльності, зокрема. У зв’язку з цим все більшої теоретичної і практичної значущості набувають проблеми створення оптимальних педагогічних умов для формування і розвитку творчої активності учнів різного віку шляхом їх залучення до творчої діяльності.

Творчу активність, на наш погляд, необхідно розглядати в єдності  двох сторін. Перша (пов’язана з  поняттям "творчість") – комплекс якостей і властивостей особистості, який сприяє повній реалізації її творчого потенціалу і виражається в оригінальному, своєрідному, нешаблонному мисленні й емоційності. Друга (пов’язана з поняттям "активність") – ініціативність, енергійність, самостійність творчих дій і поведінки, мотивом яких служить потреба в самореалізації.

Творчість є предметом  дослідження з давніх часів. Ще з часів Платона і Аристотеля поняття "творчість" трактувалося як створення того, що раніше не існувало, тобто створення нового. Отже, творчість визначалася як діяльність, що породжує дещо якісно нове, ніколи раніше не існуюче. 

Ця проблема хвилювала вчених завжди. Так Л. Виготський писав, що творчість – це діяльність людини по створенню нового, чи то речі зовнішнього світу, чи умови або почуття, що живуть і знаходяться у самій людині.

Я. Пономарьов у ході своїх  досліджень встановив зв’язки творчості з психологічними якостями особистості, проаналізував структуру психологічного механізму творчості та визначив творчість як механізм розвитку, як взаємодію, що веде до розвитку [80]. З визначеного випливає, що у процесі творчості реалізуються творчі можливості індивідуальності і здійснюється їх розвиток.

Творчі можливості особистості  реалізуються не тільки у спеціальній  діяльності по створенню загальнокультурних цінностей, а й у самому процесі  життя людини, самореалізації її як засобу самоутвердження через самовираження і саморозвиток. При цьому під творчим самовираженням розуміється здатність людини будувати свій внутрішній світ, своє світовідчуття, сприйняття самого себе у цьому світі.

Н. Кичук зазначає, що творчість – складне і водночас комплексне явище, зумовлене розмаїттям соціально-психологічних і психолого-фізіологічних передумов. Вона є умовою становлення, самопізнання і розвитку особистості. Дослідниця підкреслює, що вирішальну роль у творчості відіграє розумова діяльність, яка органічно поєднує логічне мислення і уявлення. Н. Кичук розглядає творчість як важливу форму людської практики, активізації потенціалу суб’єкта у процесі особистісних змін, вважаючи, що творчий потенціал виражається у різних видах активності людини.

У процесі творчості, підкреслює С. Сисоєва, у різних видах активності людини зберігається її творча суть – пошуково-перетворююча діяльність.

Виходячи з вищесказаного, В. Андрєєв визначає творчість як один із видів людської діяльності, спрямованої на вирішення певної суперечливості (розв’язання творчого завдання), для якої необхідні об’єктивні (соціальні, матеріальні) і суб’єктивні особистісні умови (знання, уміння, творчі здібності), результат якої має новизну і оригінальність, особисту та соціальну значимість, а також прогресивність [4].

Творчість як вид людської діяльності, за визначенням М. Лазарєва, характеризується рядом відповідних ознак, що реалізуються не ізольовано, а у цілісній єдності. Це перш за все такі ознаки, як:

а) об’єктивна необхідність у творчій діяльності для реального прогресу суспільства, охоплення творчістю всіх сфер людської життєдіяльності;

б) соціальна і особистісна значимість та прогресивність творчої діяльності;

в) наявність об'єктивних умов для  творчості;

г) наявність суб’єктивних (особистісних творчих здібностей, умінь, позитивних мотивів) передумов для творчості;

д) наявність діалектичного  протиріччя та конкретизація його у  творчості;   

є) новизна або оригінальність процесу  або результату;

ж) розвиток особистості  у процесі творчої діяльності.

Таким чином, творчість  окремої людини розглядається у  двох аспектах: як сукупність якостей  особистості, в яких проявляється ставлення  суб’єкту до світу і до самого себе, її спосіб самоствердження, і як діяльність певного характеру, що відбиває вищий ступінь активності.

На наш погляд, слід наголосити на тому, що творчість, будучи складним психологічним процесом, вимагає  максимального напруження і виявлення  вольових, фізичних і розумових зусиль, тобто максимальної активності особистості.

Відомо, що активність учнів у навчанні виявляється не у примусовому запам’ятовуванні тих чи інших знань і придбанні певних умінь і навичок, а у творчій (пізнавальній) діяльності, що здійснюється за власним бажанням внутрішнім спонуканням, яка організовується й уміло спрямовується вчителем. „Активність учнів у навчальному процесі, – пише польський педагог В. Оконь, — мимовільне бажання діяти. Активність учня виникає і проявляється тільки тоді, коли задана діяльність збігається з його внутрішнім бажанням її виконувати" [77, с. 54], тобто активність виявляється у перетворюючій діяльності і передбачає певні зміни насамперед у свідомості суб’єкта.