Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Февраля 2014 в 15:36, курсовая работа
Важливим елементом процесу перебудови, реформування та демократизації всіх сфер суспільства в Україні стало формування правової держави, яка покликана забезпечити виконання конституційного принципу верховенства та забезпечувати недоторканність і захист важливих соціальних та економічних цінностей, прав людини і громадянина. До найголовніших з таких цінностей віднесена і власність громадян, що дає забезпечити життєдіяльність людини.
Протягом останнього десятиліття українська держава приділяла максимальних зусиль для того щоб правова база регулювання відносин власності була приведена до відповідності з вимогами чинної ситуації в економіці та нормами міжнародного законодавства.
Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року та новий Цивільний кодекс України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, значне місце відвели правовому регулюванню відносинам власності.
Сьогодні земельні ділянки, як об'єкти
права приватної власності
Наприклад, для ведення фермерського господарства земельна ділянка надається в розмірі земельної частки (паю); для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара; для ведення садівництва — не більше 0,12 гектара; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 гектара.
Необхідно зазначити, що об'єктом права приватної власності іноземних громадян та осіб без громадянства є земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
В земельному законодавстві немає обмежень з кількості земельних ділянок, що можуть знаходитися у власності однієї особи. Проте це не тягне об'єднання декількох земельних ділянок в єдиний об'єкт права власності, навіть при збігу їх цільового призначення та мети використання. Кожна з зазначених земельних ділянок, незважаючи на належність одній особі, являє собою самостійний об'єкт права власності.
Потрібно сказати і про
Таким чином, можна відмітити, що основними
об”єктами права приватної
Суб'єктами земельних правовідносин визнаються фізичні й юридичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері користування, володіння та розпорядження земельними ресурсами.
Необхідно зазначити, що земельна й аграрна реформи докорінно змінили не тільки статус суб”єктів права приватної власності, які раніше функціонували, але й сприяли виникненню нових суб'єктів цих земельних правовідносин — фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських товариств, приватних (приватно-орендних) підприємств та ін.
Таким чином, безпосередніми суб'єктами земельних правовідносин стали не лише юридичні особи, а й громадяни, які вели особисті селянські господарства.
Усі суб'єкти земельних правовідносин із статусом юридичної особи мають відокремлене майно, яке знаходиться на самостійному балансі, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, мати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді.
Засновники недержавних сільськогосподарських підприємств мають відповідні права та обов'язки щодо майна таких підприємств.
Суб'єкти земельних правовідносин мають загальну цивільну правосуб'єктність. Тобто вони можуть мати цивільні права та нести цивільні обов'язки з метою здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом.
Новий Земельний кодекс України розрізняє всіх суб'єктів права власності на землю залежно від форми власності, у якій знаходиться земельна ділянка.
За статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю визначаються:
а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;
в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.
Таким чином право власності на землю характеризується множинністю суб'єктів відповідно до форм власності — державної, комунальної і приватної.
Характерною ознакою суб'єкта земельних відносин є належна йому право- і дієздатність. У зв'язку з відсутністю відповідних приписів в Земельному кодексі правовий статус суб'єктів права власності на землю доцільно визначати за аналогією з нормами цивільного права щодо загальної право- дієздатності з урахуванням вимог земельного законодавства.
Земельною дієздатністю є здатність громадянина своїми діями набувати права та створювати для себе обов'язки, тобто здійснювати дії, які направлені на самостійне, або спільне з іншими особами, отримання земельної ділянки, зокрема, звертатись до відповідного органу про надання у власність земельної ділянки, отримання земельного паю, придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди та ін.1
Земельна дієздатність належить окремій фізичній особі — громадянину України, іноземній особі або особі без громадянства з моменту досягнення 18-річного віку. Але у випадку, коли законодавством допускається шлюб до досягнення 18-річного віку, то земельна дієздатність фізичної особи настає в повному обсязі з часу шлюбу.
Юридичні особи набувають земельної право- і дієздатності з моменту державної реєстрації в органах виконавчої влади.
До основних суб”єктів права приватної власності, які були створені протягом останніх років, необхідно віднести сільськогосподарські кооперативи.
Відповідно до чинного
законодавства України кооперат
Особливість приватної власності полягає в тому, що вона належить кожному кооперативу як окремому власнику. Суб'єктом права власності є не кожен член кооперативу зокрема, а кооператив в цілому як юридична особа. Сьогодні, коли в основному завершено паювання майна колективних агроформувань, приватна власність значною мірою набула характеру спільної сумісної чи спільної часткової.
Необхідно заначити, що у найбільш узагальненій формі власність можна визначити як відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, приналежності їх конкретній особі. Саме ці відносини є рушійною силою суспільного виробництва, є його сутністю.1
Першооснову приватної власності становлять економічні відносини привласнення матеріальних благ у процесі виробництва. Тому власність у такому значенні є її економічним розумінням.
Між тим економічні відносини
власності, які існують в цілому
помимо волі і свідомості людей, можуть
бути об'єктом правового
Важливо, що суспільство
не обмежується правовим закріпленням
засобів виробництва і
Безперечно, що відносини права власності є похідними відносно економічних відносин власності, які є складовою частиною виробничих відносин.
Саме власність є умовою функціонування організованого виробництва в межах загального комплексу виробничих відносин, а відтак і їх головною складовою частиною.
Роль економічних відносин власності
полягає у закріпленні стану
приналежності матеріальних благ індивідам,
віддзеркалюючи статичний момент того
чи іншого способу суспільного
Загальні підстави набуття та припинення права власності передбачені Цивільним кодексом України.
Стаття 328 ЦК зазначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
На сьогоднішній час основними підставами набуття права приватної власності визнаються:
1) виникнення право власності на новостворене майно;
2) набуття права власності на перероблену річ;
3) привласнення
4) набуття права власності на безхазяйну річ;
5) набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився;
6) знахідка;
7) бездоглядна домашня тварина;
8) скарб;
9) приватизація державного майна та майна, що є в комунальній власності;
10) набуття права приватної
Для виникнення у громадян права приватної власності на те чи інше майно необхідні певні юридичні факти, які в правовому значенні виступають в якості юридичної підстави виникнення права власності. Подібні юридичні підстави необхідні для виникнення права власності також у інших її суб’єктів, але повного їх співпадання може не бути.
В юридичній літературі здійснюється поділ підстав виникнення права власності на універсальні (загальні) і спеціальні.
В період соціалістичного будівництва спеціальні способи (підстави) набуття права власності мали певну перевагу над універсальними, оскільки для суспільної власності (особливо державної) встановлювалися численні переваги.
Що ж до особистої власності громадян, то тут діяв заборонний (обмежувальний) принцип її існування, а відповідно — обмежувалось коло підстав виникнення права власності у громадян.1
За новим законодавством про власність набувають більшого значення універсальні підстави виникнення права власності, зокрема у зв’язку з наданням громадянам, нарівні з іншими суб’єктами цивільних правовідносин, права на підприємницьку та іншу господарську діяльність. Водночас з’явилися і деякі нові спеціальні підстави набуття громадянами права приватної власності, наприклад в порядку приватизації державного майна за майновими сертифікатами. Так чи інакше, в умовах переходу до ринкової економіки і впровадження приватної власності відбулись істотні зміни в співвідношенні спеціальних і універсальних підстав виникнення права власності різних форм, причому на користь останніх.
Продовжує зберігати свою актуальність і в сучасних умовах відомий ще з часів розквіту римського права поділ підстав (способів) виникнення права власності на первісні і похідні.
Розмежування первісних і
Значна частина юридичних
Більш виваженою є позиція Н.С.
Информация о работе Право приватної власності на землю в Україні