Реформуання державної служби в україні

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1. РОЗДІЛ. ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ……………………………………………………………………...4
1. Правове регулювання державної служби……………………………...12
2. Особливості та види державної служби………………………………..16
2. РОЗДІЛ. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ ТА ВИДИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ…………………………………………….20
1. Проходження державної служби……………………………………….25
2. Удосконалення професійного навчання державних службовців та їх відповідальність…………………………………………………………33
3. РОЗДІЛ. ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ…………………………………………………………………….36
1. Адміністративна реформа та її вплив на удосконалення діяльності органів державної служби………………………………………………36
2. Шляхи удосконалення діяльності органів виконавчої влади………...42

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ……………………………………………….47

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ  ДЖЕРЕЛ…………………………………….50

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Державна служба – це механізм здійснення цілей та завдань  держави. Реалізуючи свої функції, державна служба має стати таким інститутом, через який реалізується демократична сутність держави, підтримується нормальна  життєдіяльність суспільства, а  державний апарат слугує потребам суспільного  розвитку.

Актуальність даної роботи полягає в необхідності більш чіткого визначення понять «державна служба», «державний службовець», «проходження проведення класифікації державних службовців за рангами та професійно-кваліфікаційними характеристиками, а також визначення на основі проведеного аналізу особливих ознак державної служби та державного службовця, напрямків удосконалення законодавчого регулювання інституту проходження державної служби, окреслити основні напрямки розвитку та вдосконалення такого інституту як державна служба.

Метою даної роботи є  визначення проблемних питань розвитку державної служби як інституту, його правового регулювання в Україні, а також подання напрямків  можливого вирішення проблем  реформування державної служби, а  саме, висвітлення основних моментів проведення адміністративної реформи  та шляхів удосконалення діяльності органів виконавчої влади.

Предметом дослідження  є нормативно-правові акти, що регулюють  галузь державної служби, а об’єктом – суспільні відносини у сфері  проходження державної служби.

Курсова ґрунтується на опрацюванні наявного законодавчого матеріалу, праць провідних вчених теоретиків та практичних працівників в галузі адміністративного права України та близького зарубіжжя.

Структурно курсова робота складається  зі вступу, трьох розділів, що вміщують шість підрозділів, висновків та пропозицій завершується списком використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

 

Державна служба представляє  собою інститут державної організації  суспільства, метою якої є реалізація завдань і функцій держави.

Ст. 1 Закону «Про державну службу»  дає визначення поняття державної  служби. Під державною службою  законодавець розуміє професійну діяльність осіб, які займають посади в державних  органах та їх апараті, щодо практичного  виконання завдань і функцій  держави та одержують заробітну  плату за рахунок державних коштів. Можна виділити основні ознаки, які  характерні для державної служби. Відмітимо такі особливості [1]:

1. Професійна діяльність  осіб, які займають посади в  державних органах та їх апараті;

2. Завданням її є: практичне  виконання завдань і функцій  держави;

3. Ця діяльність оплачується  за рахунок коштів державного  бюджету.

Особи, які займають посади в державних органах та їх апараті  є державними службовцями і мають  відповідні службові повноваження.

На даний момент в Україні  зміцнюється єдина за своїми організаційними, нормативно-правовими, кадровими й  інформаційними засадами державна служба. Державну службу слід розглядати як систему  суспільних зв’язків і відносин, а  не як суму службовців та установ.

Термін «державна служба» вперше було легалізовано чинним Законом України «Про державну службу» 1993 р. [1].

Сформульоване в згаданому  Законі визначення державної служби, як засвідчила практика, не включає  його неоднозначного тлумачення. Певною мірою це пояснюється тим, що для  його визначення використано такі досить складні поняття, як «професійна діяльність», «посади в державних органах та їх апараті», «виконання завдань і функцій держави».

Державна служба - діяльність професійних державних службовців, які проходять службу в державних  органах чи їх апаратах, щодо практичного  здійснення завдань і функцій зазначених органів у сфері державного управління й регулювання [16, с.399].

Державна служба - публічний  вид діяльності, спрямований на реалізацію не приватних інтересів, а суспільних, тобто публічних інтересів.

Державну службу слід розглядати як складову механізму державного адміністрування, тобто як форму організації діяльності державного апарату з метою безперервного  й ефективного здійснення завдань  та функцій держави у сферах державного управління і регулювання [11, с.245].

Державна служба відрізняється  від усіх інших видів служби своєю  публічністю, професійністю, постійністю  та функціонуванням у сфері державного управління.

Визначення мети та функцій державної  служби є основою побудови ефективної взаємодії органів управління державної  служби з кадровими службами державної  влади й управління.

Формуючи мету, слід відзначити кілька основних напрямків державної служби. Як державний соціальний інститут вона має сформувати суспільно-політичні  та державно-правові передумови зв’язку  держслужби з життям народу, тобто  вона має розкрити свою соціальну  природу. І другий напрямок у визначенні мети державної служби – вона має  створити об’єктивну систему виявлення  та добробуту людей для роботи в держапараті.

Функції державної служби не можна  ототожнювати з функціями державного управління, і в той же час сприймати  їх як окрему формальну структуру. Функції, притаманні державній службі як суспільному  інституту, відображають її роль і призначення  в суспільстві. Вона має забезпечити  ефективне функціонування усіх трьох  гілок влади. З її допомогою можуть бути реалізовані інтереси, права  і свободи громадян.

В той же час державна служба –  це механізм досягнення цілей та виконання  завдань держави, і в такому разі їй належать функції, що відображають загальні завдання державної служби як частини механізму державного управління.

Реалізуючи свої функції, державна служба має стати таким інститутом, через який могла б реалізуватись  демократична сутність держави, підтримувалась вільна життєдіяльність суспільства, а державний апарат став лідером  суспільного розвитку. Виходячи з  цих положень, більш чітко вимальовується призначення державної служби. Вона є головним засобом реалізації функцій  соціальної держави, коли якісно змінюється, у чомусь звужується сфера державного регулювання в економіці та духовній сфері і набувають розвитку саморегулюючі, самоврядні процеси [7, с.127].

Виступаючи елементом суспільної структури, державна служба має ряд  особливостей, притаманних їй як соціальному  інституту.

По-перше, вона становить властиву тільки їй сферу професійної діяльності. Всім своїм змістом, формами і  методами ця діяльність спрямована на забезпечення виконання повноважень  державних органів.

По-друге, як зв’язуючи ланка між  державою і громадянином, державна служба покликана захищати права  і свободи громадян. Конституційне положення про те, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст.3 Конституції України), виступає визначальним стрижнем в діяльності державних службовців, незалежно від їх службового статусу.

По-третє, державна служба як суспільне  явище – своєрідна форма відображення суспільних зв’язків і відносин, показник ступеня гуманності, людяності, існуючих в суспільстві порядків.

Принципи державної служби обумовлені існуванням принципів функціонування держави, державних органів і  державного управління, їх дослідження  дає змогу відповісти на головні  питання інституту державної  служби, що супроводжує систему державно-службових  відносин, без чого не може функціонувати  державна служба.

Принципи державної служби – це основоположні ідеї встановлення, які відбивають об’єктивні закономірності та визначають напрямки реалізації компетенції, завдань і функцій державних  органів, повноважень державних  службовців, які діють в системі державної влади, та, зокрема, в системі державної служби. Принципи державної служби встановлюють найважливіші закономірності в системі організацій і функціонування державної служби, зумовлюють значимість, закономірність і соціальну цінність відносин, які виникають в системі державної служби. Відсутність правових принципів державної служби тягне за собою появу в ній елементів бюрократизму, неорганізованості, беззаконня, несправедливості [9, с.23].

Становлення громадянського суспільства, поява чисельних громадських  і політичних рухів і партій, що вступають в протиборство, призводить до гострих соціальних конфліктів. Мир і спокій у такій ситуації залежатиме від того чи зможе державна служба сприяти стабілізації суспільства, організувати його в єдину демократичну державу, виступаючи засобом реалізації положень Конституції, законів держави, указів Президента та постанов демократично сформованих органів влади й  управління. Виходячи із зазначеного, державну службу необхідно розглядати також в інституціональному аспекті: як правову та етичну систему. Причому  завдяки саме етичній стороні, державна служба не може бути зведена лише до державно-правового інституту; вона набуває соціального характеру. В чому ж полягає соціальний характер державної служби? [4, с.10].

Сучасний підхід до питань державної служби полягає в тому, що вона має розглядатися у поєднанні  з питаннями державного управління. Здійснення управлінських дій мусить служити інтересам всього суспільства, а не окремим особам, оскільки держава  має бути виразником інтересів всього народу пі служити всьому народові. Статус, цілі та завдання державної  служби є вихідними від інтересів, цілей, завдань і волі соціуму. У  цьому й полягає соціальний характер державного управління і державної  служби.

Об’єктивна природа державної  служби як соціального інституту  обумовлена зміненою природою та призначенням нової демократичної і правової держави. Державна служба це не тільки апарат насильства, але й суттєвий інститут консолідації суспільства. Державні службовці у соціальній державі реалізують соціальну функцію, а не підносяться над народом. Саме в цьому полягає природа державної служби як соціального інституту.

Головною сучасною рисою  сучасної державної служби має стати  пріоритет права на свободу особи, тобто відповідне співвідношення державного та приватною інтересу особи при  цьому, набуває пріоритетного значення, у центрі ставиться людина, захист її прав та законних інтересів. Мова йде  про те, що здійснюючи цілі держави, державна служба завжди має дотримуватися  прав та інтересів громадян. Тому соціальна  сутність державної служби проявляється в її демократизації і гуманізації.

Соціальна правова держава  забезпечує людині почуття впевненості, надійності. В таких умовах особа  більш активно включається в  спільноту людей, тобто така держава  соціалізує людину, а цей процес відбувається через чиновника. Суспільно-політичні  рухи, партії та інші інститути громадянською  суспільства вирішують це завдання частково, в той час як держава  – у всеохоплюючому масштабі.

Соціальний характер державної  служби розкривається і через  сукупність конституційно-правових норм, за допомогою яких формулюються конституційні  принципи державної служби.

Розглянемо основні конституційні  положення, які безпосередньо стосуються державної служби та розкривають  її соціальний характер.

У частині другій ст. 38 Конституції  України проголошується, що громадяни  користуються рівним правом допуску  до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Це єдина стаття в Основному Законі, де прямо згадується державна служба.

Статтею 8 визначається, що Конституція  має вищу юридичну силу і в Україні  діє принцип верховенства права. Звідси випливає, що верховенство Конституції  забезпечує єдність, узгодженість і  стабільність всієї правової системи, її окремих елементів та інститутів, зокрема, інституту державної служби. Цей принцип також передбачає, що:

- органи влади, посадові  особи та громадяни мають дотримуватися  Конституції, Законів України, міжнародних норм;

- державні службовці виконують  функцій тільки в межах компетенції  органу, де вони працюють, і в  межах прав, закріплених за посадою;