Реформуання державної служби в україні

 формування сучасної  системи місцевого самоврядування;

 запровадження нової  ідеології функціонування виконавчої  влади і місцевого самоврядування  як діяльності щодо забезпечення  реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських  послуг;

 організація на нових  засадах державної служби та  служби в органах місцевого  самоврядування;

 створення сучасної  системи підготовки та перепідготовки  управлінських кадрів;

 запровадження раціонального  адміністративно-територіального устрою.

Стосовно держаної служби варто зазначити наступне. Діяльність держави, функціонування її управлінського апарату здійснюються через державну службу, яка є особливим інститутом сучасної держави. Державна служба - це спеціально організована професійна діяльність громадян з реалізації конституційних цілей і функцій держави. Система державної служби складається з інституційних (правових, організаційних) і процесуальних структур, а також державних службовців - осіб, які професійно зайняті у системі державних органів.

Основними цілями і завданнями державної служби як інституту української  держави є:

• охорона конституційного устрою, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захист прав та свобод людини і громадянина;
• забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень і компетенції шляхом надання професійних управлінських послуг політичному керівництву цих органів та громадськості.

Для успішної реалізації визначених цілей і завдань державна служба повинна будуватися на таких базових  принципах:

• верховенство Конституції і законів України;
• пріоритет прав та свобод людини і громадянина;
• патріотизм;
• професіоналізм і компетентність;
• оптимальне поєднання повноважень та відповідальності;
• політична і релігійна нейтральність;
• відкритість і прозорість.

Керівництво проходженням державної  служби в органах державної влади  покладається на вищу посадову особу, яка є державним службовцем.

Окремо визначаються особливості  служби працівників в органах  місцевого самоврядування.

У перспективі до специфічних  видів державної служби доцільно віднести військову, дипломатичну, митну  та інші види служби у відповідних  державних органах оборони, внутрішніх і закордонних справ, безпеки, прокуратури, судочинства тощо.

Конкурсність, об’єктивність, прозорість і гласність у прийнятті на державну службу та просуванні щодо службової кар’єри.

Для приймання на посади державних службовців доцільно перейти  до єдиного порядку проведення конкурсу та стажування із складанням іспиту.

Необхідно створити систему  об’єктивної оцінки (атестації) діяльності державних службовців. Серед основних критеріїв оцінки мають бути продуктивність, ефективність, якість і своєчасність роботи. Обов’язкове здійснення системного контролю за проходженням державної  служби.

З метою формування дійового резерву та заповнення вакантних  посад у державних органах  слід запровадити у загальнонаціональному  масштабі систематичне інформування громадськості  про потребу у кадрах. Важливо  забезпечити доступ громадян та їх об’єднань до всіх загальних нормативних  та інструктивних матеріалів, що визначають діяльність державних органів.

Мають бути утверджені нові підходи до організації діяльності державних службовців, зокрема у  взаємодії з громадянами, насамперед у принциповій зміні характеру  цієї взаємодії. Необхідно встановити стандарти якості роботи державних  службовців та їх поведінки по відношенню до громадян. На сьогодні головною рисою  діяльності державних службовців повинен  стати пріоритет прав та інтересів особи.

Потрібно виробити нову управлінську ідеологію, спрямовану на оновлення  адміністративної культури, формування готовності управлінського персоналу  до прийняття рішень в умовах зростаючої свободи дій та підвищення особистої  відповідальності з орієнтацією  на служіння громадянам. Слід ідентифікувати, стандартизувати та оприлюднити  певні види державних послуг з  метою їх поліпшення і спрощення  порядку надання (дерегуляція), делегування  повноважень іншим управлінським  рівням та секторам (децентралізація  і деконцентрація), а також удосконалення управлінських процедур та запровадження достатніх апеляційних інституцій і механізмів, зокрема стосовно оскарження дій державних службовців.

З метою збереження високопрофесійного і досвідченого кадрового потенціалу державної служби та ефективного  його використання у випадках припинення державної служби з незалежних від  працівника причин (відставка, звільнення, відсторонення, утримання в резерві  поза службою тощо) доцільно розробити  і запровадити дійовий механізм його соціально-правового захисту.

Необхідно створити належні  умови праці персоналу державної  служби, включаючи надання відповідних  приміщень, організаційно-технічне, інформаційне та допоміжно-обслуговуюче кадрове  забезпечення.

З метою ефективного проведення адміністративної реформи слід передбачити  комплексний механізм організаційного  забезпечення адміністративної реформи. Він має охоплювати головні складові адміністративних перетворень, зокрема: трансформацію системи органів  виконавчої влади, державної служби, адміністративно-територіального устрою та системи місцевого самоврядування, окремих сфер державного управління.

Щодо реформування державної  служби окремі координуючі функції  покладаються на Головдержслужбу при Кабінеті Міністрів України, а науково-методичні - на Українську академію державного управління при Президентові України.

Ключове місце у правовому  забезпеченні адміністративної реформи  посідає адміністративне право. Ця фундаментальна галузь українського публічного права органічно пов’язана  з виконавчою владою, являючи собою, з одного боку, її правові засади, а з іншого - важливий засіб, інструмент її здійснення.

В Україні були прийняті важливі рішення, спрямовані на запровадження  нової концепції управління, створення  більш ефективної системи виконавчої влади, підвищення керованості суспільно важливих процесів, реформування державної служби, зменшення чисельності апарату управління.

Водночас стан реалізації адміністративної реформи не відповідає вимогам, що містяться в Концепції  адміністративної реформи в Україні  стосовно формування ефективної організації  виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління.

На сьогодні зроблені тільки перші кроки в питаннях реформування апарату державного управління, які  подекуди не ґрунтуються на використанні науково-системних поглядів та принципів. Незважаючи на прийняття ряду указів Президента України, спрямованих на підвищення ефективності діяльності та зменшення чисельності працівників  органів виконавчої влади, стан справ  у цьому напрямі практично  не поліпшується.

Питома вага видатків на утримання органів виконавчої влади  в загальному обсязі Державного бюджету  України постійно зростає. Разом  з тим середня заробітна плата  працівників цих органів становить  лише 206 гривень. Значно зросла чисельність  фінансових і фіскальних органів  у загальному обсязі органів державного управління, питома вага яких збільшилася  за останній рік з 43,6 відсотка до 53 відсотків.

Реформування державної  служби України обумовилося в  принциповому плані значущими завданнями та функціями державної служби Зміни  у законодавстві про державну службу обумовлені, в свою чергу  низкою нових державних завдань, реформою державного управління, створенням нових конституційно-правових ідей реформуванням політичної та економічної  систем.

Розвиток державної служби в Україні за останні п’ять  років був пов’язаний передусім  з новим державним будівництвом, із встановленням принципу багатопартійності, розподілом державної влади, нарешті, – із змінами конституційно-правових засад. Необхідність створення нової  державної служби зумовлюється не тільки прийняттям нової Конституції, а  й всією законотворчою роботою.

Реформування державної  служби постійно супроводжувались державно-правовими  змінами в різних країнах у  різні часи. В Україні такі зміни  були уособлені тими шляхами, якими  пішов наш законодавець. При реформуванні державної служби він обмежився  фактично тільки системою виконавчої влади. Такий підхід вважався найбільш привабливим і реалістичним. Проте  він має недоліки, оскільки державну службу не можна відокремити від  інших видів діяльності та інших  соціально-правових інститутів. Це призвело до того, що після прийняття Закону України «Про державну службу» необхідно було уточнювати межі державної служби, типологію посад державних службовців та інші основні поняття [1].

Суттєвим для правового  реформування державної служби є  питання врегулювання правового  статусу так званих «політичних діячів», а також осіб, які займають посади політичних державних службовців, або інакше – «політико-організаційні посади». Правовий статус цих осіб має бути детально регламентовано в окремих законодавчих актах.

Правовідносини в кон’юнктурі  державної служби регулюватимуться також окремими нормами як вже  діючого законодавства (адміністративно-деліктний, кримінальний кодекси), так і нормами  законодавчих актів, які те мають  розроблятися (Закон про Адміністративний суд України, Адміністративно-процесуальний  Кодекс і т. ін.) [4, с.11].

2. Шляхи удосконалення діяльності органів виконавчої влади

На формування системи  виконавчої влади у постіндустріальних умовах впливає пошук нової теорії організації державної влади, трансформація  її природи. Ідея демілітаризації, децентралізації  державно-владних структур та методів  при збереженні ідеї правової держави  породжує нову теорію сервісної держави, яка покликана задовольняти потреби  суспільства та кожного окремого його члена на принципі послуг.

Виконавча влада вважається другою за значенням гілкою державної  влади, хоча, на думку багатьох авторів, це твердження є несправедливим. У радянський період панівною була теза про всевладдя рад, оскільки тільки вони в конституційному значенні визнавались органами державної влади. Ради заперечували виконавчу владу як самостійну форму державно-владних проявів і фактично поглинали її, оскільки виконавчо-розпорядчі органи розглядались як частина системи рад. У радянські часи існував адміністративно-правовий підхід до інституту виконавчої влади. В одних словниках виконавча влада характеризується як «правозастосовча влада», в інших – як «система органів державного управління» (уряд, міністерства). Але і в тому, і в іншому випадку даний правовий феномен розглядається за межами радянської державно-правової системи.

На підставі аналізу норм Конституції України можна стверджувати, що органи виконавчої влади відрізняються  від інших державних органів, по-перше, предметом і сферою діяльності. Вони не приймають закони, як Верховна Рада, а забезпечують управління економікою усієї країни, вирішення всіх управлінських  справ. Виконавчою владою охоплюються  майже всі сфери суспільного  життя: соціальна, економічна, бюджетно-фінансова, культурна, сфера забезпечення прав і свобод людини та громадянина, обороноздатності та національної безпеки України  тощо. Масштаби функціонування виконавчої влади є найбільш широкими в державі. В.Колпаков зазначає, що до сфери її безпосереднього управляння належать величезні правові, інформаційні, економічні, технічні, ідеологічні, організаційні та інші ресурси. Виконавча влада спирається на значну територію та контингенти людей, збройні сили, спеціалізовані примусові установи. Іншими словами, у ній сконцентрована фактична державна міць [12, с.211].

По-друге, виконавча влада  від інших гілок влади відрізняється  своїм призначенням, змістом діяльності. Організовувати реалізацію прийнятих  законів – основний обов’язок, що покладається на органи виконавчої влади. Виконавча влада становить широку сукупність державних органів та установ, які здійснюють владно-політичні та владно-управлінські функції у відповідній сфері і забезпечують реалізацію прийнятих законів і рішень на всій території країни. Поняття «виконавча влада» передбачає відповідне йому функціональне призначення – виконання законів та інших нормативно-правових актів. Саме в співвідношенні двох елементів (рішення та виконання) і проходить розподіл між представницькою й виконавчою гілками влади [4, с.10]. Для виконавчої влади виконання рішень законодавчого органу становить зміст її діяльності.