Диференційний підхід до формування національного типу особистості в дошкільному навчальному закладі

Господиня. А де знаходиться Запорозька Січ?

Козаки. На острові Хортиця. Господиня. А річка там є? А яка протікає там ріка?

Козаки. Ріка Дніпро.

Господиня. А ви знаєте, чого ж Січ називають Запорозькою?

Козаки. Бо вона знаходиться за порогами ріки Дніпро.

Кошовий. Господине! Доки ми будемо тут відпочивати, розкажіть, як ви тут живете?

Господиня. Живемо ми непогано. Ось на ярмарок ходили, подарунків накупили. Та краще про себе розкажіть, бо про вас нам легенди народ розповідає.

Діти. Матусю, а що таке легенди?

Господиня. Вони схожі на казки, але події, що в них описані, відбувалися з нашими пращурами. Це прадіди і прабабусі. Вони жили дуже давно. Тоді й писати ніхто не вмів, тому і розповідали їх одне одному. Так вони дійшли і до нас. Люди розповідали в них про різних героїв, які були насправді, але наділяли їх казковою силою, тому й схожі легенди на казки.

Легенда про Змієву скелю (о. Хортиця)

Колись в давнину такий звичай був: не лише парубочу сміливість перевіряти, а й дівочу. Кожна дівчина не могла вийти заміж, доки свої спритності та мужності не доведе людям.

Згадав старий козак про той звичай, та й вирішив присоромити декого з парубків. Нехай знають, з ким мають справу.

Звечора зібралася Оксана з двору. А путь була важка, і не рівною землею, а бурхливою водою. Сіла дівчина в невеличкий хиткий човник і попливла до скелі. Прийшла ніч, і згадала вона, що колись на цьому острові жив цар Змій. І була в нього вродлива донька. Мав Змій три голови і всіма очима пильнував за дівчиною. Ні вдень, ні вночі не закривав очей. Якщо одна голова відпочивала, то пильно несли варту інші. Боявся, щоб не закохалася його донька в якого-небудь лицаря. Та чого дуже боїшся, те й трапляється. Пропливав тут на своєму човні богатир і не лякали його ні буря, ні гадючі очі. Та бачила його змієва донька і вже не могла спокійно спати. Закохалася в нього. Але боялася й думати про парубка-красеня, про те, що станеться, як дізнається грізний батько. Однак любов перемогла і страх, і силу. Підсипала дочка зілля, щоб усі голови Змія позасинали, а сама втекла до козака. Попливли вони з коханим униз по Дніпру, аж до Чорного моря. Прокинувся Змій, гриз і каміння, і коріння від злості. Відтоді зробився таким лютим, що ніхто не міг врятуватися від нього. Кожного дня вилітав він за новою жертвою, за новою здобиччю.

І нашій Оксані привиділись вночі ті змієві очі. Стрибнула вона у Дніпро, хотіла втекти від лютого змія. Та хіба випливеш серед порогів, та ще й уночі? Прийняла її в свої обійми дніпровська хвиля та й понесла...

Відтоді нібито й перестали посилати дівчат вночі на острів, перевіряти сміливість.

Господиня. Ось така легенда про Змієву скелю. Але не будемо говорити про сумне. А я чула, що козаки дуже веселі люди. Вони любили різні забави та ігри.

Кошовий. Так, це так. Ось давайте пограємо з вами в гру «Хто сильніший».

Господиня. Ой, як ви гарно вмієте грати. А пісню мені заспіваєте?

(Пісня про  козаків).

Кошовий. А хочете, ми вам розповімо про наші походи, про козацьку долю?

1- й козак

Ой ти, Місяць, Місяць-брате,

Козацькеє сонце,

Чи ти маєш, що сказати,

Дивишся в віконце.

2 - й козак

Може знову, Місяченьку,

Нам у похід збиратись?

Може знову, Місяченьку,

За шабельку братись?

3 - й козак

Так світи нам добру вдачу

Степом-долиною,

Щоб козак наш добре бачив,

Де гулять війною.

Господиня. Так, війна невесела справа, але мусили козаки стерегти свою землю. Та ось, коли козаки йшли на війну, то брали з собою швидкого коня, гостру шаблю. Набирали в маленьку торбинку рідної землі і вішали її на шию, щоб пам'ятати рідний край. Мати чи наречена давала козаку вишитий рушник. Він служив йому оберегом від усякого лиха.

Ось які у нас рушники, вишиті жіночими руками. А на одному з них — калина. Калина — це символ життя, любові, благополуччя, достатку.

Калина, вишита на рушникові, оберігала козака від нечистої сили. Давала йому наснаги боротися з ворогами.

Калина — це й лікарська рослина. Дівчата, розкажіть козакам, як можна лікуватися калиною.

Дівчина. Калиновий чай — від простуди.

Дівчина. Варення, ягоди з медом — від кашлю.

Дівчина. Вінок на голові — від болю.

Господиня. А для чого садили калину біля хати? Ось моя донечка знає, для чого це робили.

Кошовий. Та й козак мій теж знає.

1 – й козак. Посадіть калину коло хати,

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щиро доля,

Материнський пишний цвіт.

        2 – й козак.

Посадіть калину на городі,

Щоб розквітнула земля,

У роси — пречиста врода,

3 неба — почерк журавля.

       3 – й козак.

Посадіть калину коло хати,

Щоби злагода цвіла.

Буде щедрою родина,

Буде честь їй і хвала.

       4 - козак.

Посадіть калину коло хати,

Щоб на всеньке на життя,

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

       5 - козак.

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів'яв у спориші,

Посадіте коло серця,

Щоб цвіла вона в душі.

Господиня. Ось послухайте, мої доньки проспівають легенду про калину.

Ворона («влітає»). Біля калини веселитись і співати? Та ніколи тут такому не бувати. Хай краще згине цей кущик калини!

Господиня.

Ой, козаки, та що ж робити?

Цей кущик калини треба захистити!

Може, хто знає приказки.

Діти. Любуйся калиною, коли цвіте, дитиною, коли росте.

У хустині дівчина — як у лузі калина.

Господиня. А наші дівчата такі гарні вірші знають про калину.

1 –а дівчина

Тече вода з-під явора,

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє.

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

2 – а дівчина

Говорила мати сину:

«Як будуєш хату, посади калину

В себе коло хати».

Зоряна калина і краса, і врода

Нашої країни, нашого народу.

Пам'ятай же, сину, що сказала мати:

«Посади калину, в себе коло хати».

3 – а дівчина

Калино-малино, чого в лузі стоїш?

Чом не процвітаєш?

Чи суші боїшся, чи дощу бажаєш?

 — Суші не боюся, дощу не бажаю,

Стою та думаю, процвітати маю.

Процвіту біленько — всі люди узнають.

Простигну червоно — зверху обламають.

Ворона. Вірші ви знаєте непогано, та я від вас не полечу. Тепер мені ще більше захотілося з собою цю калину забрати.

Господиня. Давай домовимося, якщо ти відгадаєш загадку, ми віддамо калину, якщо ні, то лети, будь ласка, не заважай.

Весною зелений вінок одягає

Білим цвітом сорочка її зацвітає,

А потім той цвіт на червоне намисто міняє?

Як вона зветься, хто відгадає?

Ворона. Яблуня.

Господиня. Не відгадала. Лети звідси, а калина залишається з нами. (Ворона «вилітає»).

Господиня. А ще оберегом хати селян був лелека. Його називають журавель або бусол.

Люди вірили, що він приносить маленьких дітей, та слідкує, щоб у домі була любов та злагода. Тому берегли і поважали цих птахів. Ось послухайте про те, як лелеки дітей рятували.

Давно це було, коли на українську землю напали орди кочівників. Налетіли, підпалили хати, вигнали худобу, забрали у полон жінок і дітей. А малюків кинули напризволяще на згарищі. Побачили це лелеки і стукотом дзьобів почали кликати на допомогу. Але далеко були козаки, не почули. І тоді птахи підхопили на крила малюків, піднялися високо над землею. Почули своїх дітей козаки і кинулися наздоганяти ворогів. А лелеки кружляли над ними вказуючи дорогу. Наздогнали козаки завойовників і вигнали з рідної землі. З того часу лелекам на Україні завжди раді!

Господиня. Ось такі вони легенди-казки! Вам сподобались? Кошовий. Дякуємо вам за материнську турботу, за легенди, які поспівали та розповіли.

Господиня. Ось вам у дорогу пиріг — щоб голоду не знали, рушник — від ворожої шаблі та нечистої сили, калиновий вінок — щоб хвороба не долала. Давайте, дівчата, з піснею проведемо за село наших козаків.

 

 

 

 
Верба-вісниця весни

Конспект відкритого заняття з соціально – моральної лінії розвитку

для дітей старшого дошкільного віку ( 6 – й рік життя )

Мета. Продовжувати знайомити дітей з природою рідного краю, з вербою, як символом України, зовнішнім виглядом, цілющими властивостями. Поширити знання про край, де діти народилися і живуть. Викликати інтерес до українських народних традицій, приказок, повір'їв. Виховувати у дітей любов і шану до свого народу, України, до природи рідного краю.

Хід заняття

- Любі діти, я Весна-краса. З собою я принесла сонечко, зелені листочки і яскраві квіти. А вас я сьогодні запрошую до своєї господи.

- Добрий день вам, люди добрі,

Щиро просим до господи.

Раді вас у нас вітати,

Щастя та добра бажати!

- Прийшла я в цей квітучий край, а чи знаєте ви, діти, як називається країна, в якій ви живете?

(Україна)

- Як називаються люди, які живуть на Україні?

(Українці)

- Як називається головне місто України?

(Київ)

- Як називається край, в якому ви живете?

(Козацький)

- Чому?

(Тому, що ми  живемо недалеко від Запорозької  Січі, а саме там жили козаки)

- Хто були ці козаки? (Вільні люди)

- Що доброго вони робили для жителів України? (Охороняли кордон від набігів кочівників, простий люд від панів)

А ще козаки дуже любили природу свого краю і охороняли її так, як уміли. Наприклад, вони садили верби по берегах річки Дніпро. А чому саме вербу? Тому, що у верби дуже велике і міцне коріння, і воно не дає замулюватися річкам і джерелам. Люди це помітили і склали таке прислів'я: «Там, де верба росте, житиме джерельце».

Українське село важко уявити без верб. їх висаджували на городах, біля ставу, річки, в кінці греблі, на левадах, на дорогах, що вели в село, на пагорбах, на болотах. Верба росте на території всієї України, бо вона невибаглива до кліматичних умов. Люди кажуть: Е «Без верби і калини нема України». Верба — перше дерево, що зацвітає весною.

- Який цвіт у верби? (Котики)

На вербі, на гіллі,

Білі-білі котики.

Доторкнуться лагідно

Лоскотливим дотиком.

Доторкнуться котики

Білі, невеличкі.

До руки, до ротика,

До моєї щічки.

- В Україні верба — це символ весни, пробудження природи: «Зацвіла верба — прийшла весна». Котики верби — то перші квіти на нашому столі, у нашій оселі. І оскільки це дерево перше квітне, вербний дух люблять і бджоли. Перший узяток ранньої і теплої весни вони беруть з жовтих вербних сережок. Є ще одна властивість цього дерева — тримати тепло або прохолоду. У спекотний день у затінку верби завжди прохолодніше, ніж під іншим деревом. Річ у тім, що у верби завжди багато води. Крім краси, що хвилює людське серце, верба дає нам багато користі. Вона ніби позначка води на зеленій карті. Тому і криницю копають завжди під вербою, бо на сухому місці верба не росте.

«Де срібліє вербиця, там здорова водиця» — говорить народне прислів'я.

Наші предки спостерігали ще одну характеристику — здатність верби бути природним фільтром усіляких домішок що містяться у водах річок та озер. Осі чому люди брали (й сьогодні беруть воду для пиття у річці під вербою. Та і не один завзятий рибалка ловив добрячого сома або щупака в заглибинах пі; вербовим корінням, риба також любить чисту, оздоровлену воду.

Цікаве й таке: у селах, де копають колодязі, люди у відра з набраною водою кладуть вербову дощечку завбільшки з долоню. Така вербова дощечка дезінфікує воду, поліпшує її смакові якості, надаючи їй «вербового духу», що його утворюють смолисті речовини. А зараз ми з вами будемо бджілкам. (Психогімнастика «Бджілки». Бджілки вилітають з вулика. Облітають квіточки. Кожна бджілка знаходить свою квіточку, забирає нектар і несе до вулика).