Диференційний підхід до формування національного типу особистості в дошкільному навчальному закладі

Чого, зайчику, сидиш,

Засмутившись, і мовчиш?

Зайчик скік, зайчик скік!

Зайчик скік, скік, скік, скік!

Лісовичок. Зайчику, зайчику! Чому ти плачеш?

Зайчик. Як же мені не плакати, адже має бути жіноче свято і кожна пташинка, кожна тваринка готує своїй матусі подарунок. Тільки я не знаю, що подарувати своїй неньці.

Лісовичок. А знаєш що, Зайчику!? Ходімо з нами, можливо, щось придумаємо.

- Ось моя галявина, але щось багато тут ще снігу та не видно квітів. Придумав! Давайте, малята, покличемо ясне сонечко. Воно почує і розтопить сніг. (Діти співають закличку).

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко,

На весняні квіточки,

На маленькі діточки.

(Звучить магнітофонний  запис, з'являється Сонце, торкає  своєю чарівною паличкою дерево, кущі, малює пензликом на дитячих личках веснянки).

Лісовичок. Почуло нас сонечко, і кинуло свої промінці теплі, ласкаві на дерева, кущі, діток, розтопило сніг, і з-під нього пробились перші провісники весни — підсніжники, які ніжним дзвоном вітають весну. Помилуйтесь нею, яка краса!

Зайчик. Ой, які чудові квіти! Оце мама буде рада. Але, Лісовичку, як таку красу можна рвати... Ура! Придумав! Я побіжу та покличу свою матусю на цю галявину. І подарую їй всі квіти, нехай вона ними милується, коли тільки захоче.

Лісовичок. Молодець, зайчику! Він сам, діти, зрозумів, що таку красу не можна знищувати. Адже, чомусики, цих чудових квітів у природі залишилось дуже мало. Вони занесені до Червоної книги. Хто тільки не приходить до мого лісочка, обов'язково нарве цілий оберемок цих квітів, а по дорозі вони в'януть, і люди викидають їх без жалю.

Діти. А нам що робити? Як ми своїх матусь привітаємо?

Лісовичок. А для вас, мої любі, я приготував гостинець: візьміть цей горщик із цибулинками підсніжників, висадіть їх між кущами та деревами біля свого дому. Вони швидко розростуться. А наступної весни — і садити не треба. Тільки розтане сніг, земля щедро вас порадує квітами сподівань і надій.

- Діти, з яким настроєм ви повертаєтесь до дитячого садочка? Виберіть собі сонечко, яке відповідає вашому настрою! Ходімо, я проведу вас. До побачення, до наступної зустрічі!

 

 
Солов'їна наша мова

Конспект заняття з соціально – моральної лінії розвитку

для дітей

старшого дошкільного віку ( 6 – й рік життя )

Мета. Розширити і поглибити знання дітей про красу і силу рідної мови; про те, що вона пісенна і багата на прислів'я, приказки, скоромовки, загадки, казки, пісні, лічилки, жарти, ігри; про художнє слово класиків української літератури та сучасні поетичні твори. Виховувати почуття патріотизму, національної гордості за свій народ та його культурні надбання; любов до рідної мови, художнього слова, пісні, усної народної творчості та книги.

Словник: мелодійність, співучість, пісенність, мова «солов’їна», легенда.

Обладнання. Настільний театр до вірша Лесі Українки «На зеленому горбочку», колискова, лялька, шапочки-маски тварин, магнітофонний запис пісні «А я просто українка, україночка», виставка дитячих книг класиків української літератури та сучасних авторів, українські народні казки, книга-скринька, закладки-подарунки для дітей.

Хід заняття

Організаційний момент. Вихователь. Діти, хочете я вам розповім легенду «Наша земля»?

- Колись давно Бог створив народи і кожному дав землю. Наші предки кинулися пізніше, але землі їм уже не дісталось. От вони прийшли до Бога, а він в цей час був у роздумах, і вони не посміли відвертати його увагу. Стали чекати. Через деякий час Бог обернувся і сказав, що вони хороші, чемні діти. А дізнавшись, чого вони прийшли, запропонував їм чорну землю. «Ні, — відповіли наші предки, — там уже живуть німці, французи, іспанці, італійці». «Ну, тоді я вам дам землю ту, що залишив для раю, там усе є: ріки, озера, ліси, пустелі. Але пам'ятайте, якщо будете її берегти, то вона буде ваша, а ні — то ворога».

- Пішли наші предки на ту землю, оселилися і живуть до сьогоднішнього дня. А країну назвали Україною.

- Україна — це отча земля, рідний край. Ми щасливі, що народилися і

живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі — на нашій славній Україні. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.

Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс-лісочок, пуща, гай,

діброва, Бір, перелісок, чорноліс.

Є іще й байрак.

Та така ж розкішна і гнучка, як мрія...

                          (О. Підсуха)

- Діти! Про що я прочитала вам вірші? Так, про красу та мелодійність української мови — мови, якою розмовляють ваші батьки, розмовляли наші діти-прадіди, пісенної мови Т. Шевченка, Лесі Українки, мови, якою ми розмовляємо і думаємо, без якої ми не уявляємо свого існування. Цією співучою, ніжною, мелодійною мовою писали і пишуть художні твори наші поети, письменники. Послухайте вірш Лесі Українки «На зеленому горбочку».

(Вихователь читає  вірш, демонструє живі картинки  за допомогою настільного театру).

- Діти, ось бачите, як гарно про хатинку написала Леся Українка. Якою лагідною мовою. Хата в неї — «хатинка», сад — «садочок», дитина — «дитинка».

- А ось послухайте вірш В. Сосюри «Любіть Україну...».

(Дівчинка читає  вірш).

- І в цьому вірші, не менш виразними словами, поет висловлює свою любов до України. Україну називає «вишневою». Закликає любити її «як сонце, як трави, як води».

- Любов до мови починається ще з колиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні зачаровують ніжністю і простотою. У них — материнська ласка і любов.

(Дівчинка читає  вірш).

...Це матері мова.

Я звуки твої люблю,

наче очі дитини

О, мово українська!

Хто любить її,

Той любить мою Україну.

(Вибігає на  лозині хлопчик Стецько).

Стецько. Що це у вас за шум-гам?

Вихователь. Не шум, і не гам, а заняття, де діти навчаються розмовляти українською мовою, вчаться її любити, шанувати.

Стецько. А що там її вчити, шанувати?! Я її і так знаю.

Вихователь. А чи знаєш ти казки?

Стецько. Та, знаю! Хочете послухати? Називається «Цікава казочка». (Розповідає Стецько нудну казочку «Цікава казочка» в обробці Олени Пчілки).

Вихователь. Досить! А то ти, Стецю, задурив нас зовсім. А ще якусь знаєш? Ні? Тоді послухай і подивись.

(Драматизація казки «Зайчикова хатинка»).

Вихователь. Чи гарна казочка?

Стецько. Дуже!

Вихователь. А ще наша мова багата не тільки на казки, колискові пісні, а й на загадки, прислів'я, приказки, скоромовки. Чи знаєш ти, Стецю, загадки?

Стецько. Знаю! Без вікон, без дверей повна хата людей. Що це?

Вихователь. А ще? Цю загадку діти вчили ще в молодшій групі.

Стецько. Більше не знаю.

Вихователь. Тоді послухай і запам'ятай! Нехай тобі діти загадають. (Діти загадують загадки).

Вихователь. Молодці! Багато загадок знаєте. Багатий український народ і на ігри зі співанками.

(Вихователь показує  шапочку із зображенням равлика).

- А хто знає забавлянку про равлика?

(Діти відповідають).

- А чи хочете ви пограти у народну гру «Павлику-Равлику»?

(Рухлива гра  «Павлику-Равлику»),

- А ще, діти, я хочу нагадати про інші найдавніші перлини народної творчості — прислів'я та приказки. Давайте позмагаємося, хто назве їх більше.

(Діти називають).

- А тобі, Стецьку, яке прислів'я найбільше сподобалося?

- А жарти ви знаєте?

Стецько. О! Це я знаю! Ось що зі мною трапилось:

Упіймав мене дядько, коли я в нього яблука крав. Дядько побачив і запитав, що я роблю на його яблуні. А я відповідаю: «Та впало ваше яблуко, то я його вішаю».

Вихователь. А з діток, хто знає жарти?

(Діти розповідають  жарти).

- Діти, існує легенда «Чому ми співучі». Хочете послухати?

Одного разу Бог роздавав дітям подарунки. Коли закінчив, прибігла маленька дівчинка, стала під дверима і заплакала. Почув Бог, відкрив двері та й питає:

- Чого ти плачеш, дитинко?

- Бо мені жодного подарунка не залишилося, — відповіла дівчинка.

- Не плач, не плач, — заспокоїв Бог. — Дам я тобі подарунок, який залишив для себе самого.

І дав їй пісню. А тією дівчинкою була Україна.

Багато прекрасних пісень склав наш народ. Співали під час жнив, після веселих ігор, забав, танців та свят. Кожна пісня різна за характером, але мова в неї багата, щедра, розкриває всю душу народу.

- Чи любиш ти, Стецьку, співати?

Стецько. Оце я вмію! Так співаю, що аж хата дрижить та собаки гавкають.

(Стецько співає  жартівливу пісню «Танцювала  риба з раком»).

Вихователь. Це жартівлива пісня. А є іще ліричні. Діти, чи чули ви пісню, у виконанні Оксани Білозір «А я просто українка, україночка...»? Чи хочете підспівати співачці та потанцювати?

Хлопчик. Хто ти, дівчинко маленька?

Дівчинка. Українці батько й ненька. Українкою зовуся, тою назвою горджуся.

(Діти виконують  танцювальні рухи під магнітофонний  запис).

Вихователь. Ось і підходить наше заняття до кінця. Сидір Воробкевич написав дуже гарний вірш «Рідна мова», якого вивчив наш хлопчик.

(Хлопчик читає вірш).

- Вихователі приготували для вас подарунок: пісню, в якій звучить любов до рідного краю, до його людей, мови.

(Звучить пісня).

- Подивіться, діти, на виставку книг. Всі ці книги написані українською мовою. Тут книги і класиків української літератури: Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка. Є тут книги і сучасних письменників і поетів О. Іваненко, М. Сингаївського. А ще тут є українські народні казки. Одні твори ми вже вчили і читали, а інші ще будемо читати. І я хочу, щоб через все ваше життя ви пронесли любов до української мови, українського слова...

Та що це? Що це за «чарівна» книжка? Діти, вона відчиниться тільки тоді, коли ви всі разом промовите лічилку.

(Діти промовляють. Книжка відчиняється і всередині  лежать закладки для книг).

- Чи подобаються вони вам? Коли вам вдома батьки будуть читати книги, то ви цими закладками будете користуватися. А зараз послухайте вірш Віктора Терена «Як-то гарно, любі діти».

Як-то гарно, любі діти,

У вікно вам виглядати!

В ньому все — тополі, квіти,

Сонце й поле біля хати.

На оте вікно ранкове,

Що голівки ваші гріє,

Схожа наша рідна мова —

Цілий світ вона відкриє!

Бережіть її, малята, —

Бо вона — віконце миле,

Що колись до нього мати

Піднесла вас, посадила.

Під час заняття були використані прислів'я:

Пташку пізнають за пір'ям, а людину за мовою.

Слово до слова — зложиться мова.

Земля — мати.

Без верби і калини — нема України.

Хочеш їсти калачі — не сиди печі.

Зробив діло — гуляй сміло.

Бджола мала — та й та працює.

Ледачий і на печі мерзне.

Вставай, чоловіче, вже третій півень кукуріче.

Сім раз відмір — один відріж.

Любиш кататися — люби і саночки возити.

На колір і смак товариш не всяк.

Нема друга — шукай, а знайшов — бережи.

    Лежить гася — простяглася,

    Як устане, до неба дістане. (Дорога)

    У вінку зеленолистім,

     У червоному намисті

     Видивляється у воду

     На свою хорошу вроду.

Жарти:

1. Одчиняйте ворота, їде пан-сирота,

Хоч зима, та без штанів,

Без волосся, без зубів.

Що не скаже,

То й свистить,

Що не піде,

То й рипить,

А очима так і сяє,

 Як та жаба у маї.

2. Горобець розбив гарнець,

Горобчиха — миску.

Горобейко-небожатко

Розкололо ложку.

 

 
Планування роботи з патриотичного виховання

поза заняттями

Молодший дошкільний вік ( 5 – й рік життя )

Вересень

1. «Давайте познайомимося» — дидактична гра.

2. «Рідне місто веселкове» — екскурсія по вулицях міста.

3. «Сім'я» — сюжетно-рольова гра. Бесіда із дітьми про батьків, родичів.