Диференційний підхід до формування національного типу особистості в дошкільному навчальному закладі

Вербний мед менш корисний, ніж гречаний або липовий, але сама верба — дерево цілюще. Настій з вербової кори знижує температуру, вербова кора застосовується при ревматизмі, простудних захворюваннях, головному болі, невралгіях, при розладах шлунку. З давніх часів вербі приписували різні магічні властивості. За повір'ям, верба охороняє людей і худобу від усього злого. Застромлена в стіну або під стелю освячена вербова гілка оберігає тварин від пошесті. Розтрушений попіл спаленої верби підвищує урожай і оберігає його від загибелі.

— Щоб хвора людина одужала, її ударяли освяченою гілкою верби, промовляючи: «Не я б'ю, верба б'є».

 

У купіль малої дитини теж клали гілку верби.

Лихоманку виганяли обкурюванням від спаленої гілки верби.

І коли вперше виганяли корів до череди, їх легенько вдаряли вербовими гілочками, щоб корова була здорова і мала молоко.

З вербою пов'язане і велике християнське свято — Пасха. Неділя за тиждень перед Великоднем називається Вербною. У Вербну неділю святять вербу. Люди вірили в те, що до кого доторкнулась вербова гілочка, той буде здоровим, щасливим, багатим і не лінивим. Ось чому у вербну неділю гілочками верби маленьких діток вдаряли і промовляли:

«Верба хльось!

Б'є до сльози!

Не будь сонливий,

До роботи лінивий.

Будь робочий, як бджола,

І рости, як верба.

Будь здоровий, як вода,

А багатий, як земля».

- А зараз ми всі уявимо собі, наче ми деревця — верби.

Психогімнастика.

Наші ноги — коріння, наш тулуб — це стовбур, а руки — гілочки. Вітер повіває — гілочки хитає. Гілочки хитаються — листочки тріпочуть, водички хочуть. Пішов дощик. Змочив коріння, омив стовбур, піднялись гілочки. Стоять деревця-верби і сонечку усміхаються.

А зараз ми з вами знову будемо дітьми. Здавна в Україні творці музичних інструментів використовували вербову деревину для виготовлення кобз, бандур.

(Вірш про сопілку).

Вербова деревина здавна використовувалась і для виготовлення меблів, човнів-довбанок, дерев'яних човнів та іншого начиння.

Вибиравсь колись чоловік у дорогу — обов'язково брав із собою ложку. Нерідко ложка на Запорізькій Січі слугувала для перевірки добровольця. Запрошували до гуртової каші, де кожен виймав свою ложку. Хто не мав саме вербової ложки, того підозрювали як ворога, який пробрався в козацький табір.

Верба — це символ побачень. Гурт парубків завжди збиравсь під вербою на «парубочу нараду». Верба символізує згоду, тому чоловіки йшли миритись зі своїми жінками саме під вербою. Співають люди про вербу, грають в ігри на зелених лугах під вербами. Ходили хлопці і дівчата в хороводі, промовляючи:

«Ой, вербо, вербо зелена,

Спусти гіллячку до долу

На зелену діброву,

На червону калину,

Де соловейко гніздо в'є,

А зозуленька кує».

- А зараз і ми з вами поводимо хоровод, який називається «Вербиченька». Сьогодні дуже багато і ви мені, і я вам розповіли про вербу. То що ми можемо сказати про вербу? Яка вона?

(Лікувальна, магічна, корисна, гарна, зелена...)

Тому і повинні ми її захищати. Тож запам'ятайте, діти, такі слова:

«Не ламай вербу, бо хорошая.

Не ламай вербу, дуже прошу я,

Бо вербиченька та цілющая,

Коло неї водиченька та й питущая». 

- На цьому ми будемо закінчувати свою розмову про вербу. Але я приготувала вам невеличкий подарунок. Оскільки незабаром Вербна неділя, я приготувала вам гілочки верби. Але їх буде брати тільки той, хто скаже, що цікавого та корисного ви почули і запам'ятали з сьогоднішньої зустрічі.

(Відповіді дітей).

Кожен з вас має свою вербову гілочку. І я хочу вам побажати, щоб ви «були високі, як верба, а багаті, як земля!».

 
Хліб - це життя, Божий дар

Конспект заняття з соціально – моральної лінії розвитку

для дітей

молодшого дошкільного віку ( 5 – й рік життя )

Мета. Ознайомити дітей з тим, що хліб — це цінний продукт харчування, це святиня народу, показати традиційні уявлення українців про хліб, ставлення до нього. Ознайомити дітей з давніми традиціями випікання хліба, дати знання про піч, її чудодійні властивості. Розширити знання про працю хлібороба, суспільну значущість їхньої праці для всіх людей. Вчити цінувати працю, виховувати бережливе ставлення до хліба, повагу до людей, які його вирощували.

Обладнання, Картинки: трактор оре, сіє, колоситься поле, комбайн працює. Тісто, дошки, декоративна піч. Коровай, рушники, вірші, загадки, прислів'я.

Хід заняття

(Виходить дівчинка  в українському костюмі, вона  на рушнику заносить хліб, читає  вірш М. Сингаївського «Хліб, як  сонце»).

Хліб, як сонце, — каже мати,

Хліб, як сонце, — каже тато,

Хліб, як сонце, — кажуть люди,

Хліб, як сонце, — завжди буде.

Вихователь. Діти, з давніх-давен в Україні є пречудова традиція: всіх гостей, знайомих зустрічати хлібом. Для нашого народу хліб був і є не просто стравою. Навіть таке важливе слово, як «життя», походить від слова «жито» — назви однієї із зернових культур. Для І чого ж нам потрібен хліб?

Діти. Для їжі...

Вихователь. Так. Хліб — це наша щоденна, найпотрібніша їжа. «Риба— вода, ягода — трава, а хліб — всьому голова», — казали колись наші прадіди. Підійдіть і вдихніть запах хліба. Як він пахне! Як виблискує золотом його шкоринка! Хто знає, чим пахне хліб?

Діти.

Пахне хліб

Пахне хліб, як тепло пахне хліб!

Любов'ю трударів і радістю земною,

І сонцем, що всміхається весною,

І щастям наших неповторних діб —

Духмяно пахне хліб.

                       П. Воронько

Вихователь. Але шлях від маленької зернини до пахучої паляниці був важким і довгим. Багато чого треба було зробити, перш ніж хліб став їжею. От зараз ми з вами вирушимо в подорож і познайомимося з тим, звідки приходить хліб до нас на стіл.

Ходить полем з краю в край,

Ріже чорний коровай. Що це таке?

(Трактор  оре землю)

А хто працює на тракторі?

(Тракторист)

Дитина.

Із-за лісу, із-за луків

Долинає в полі грім.

Трактор голосно гуркоче,

Тракторист працює в нім.

                      (Картина «Сівалки сіють»).

Вихователь. А що ви бачите на цій картині?

(Трактор)

Правильно. Але замість плугів до трактора причеплені сівалки. На широкої долини, Виїхали нові машини, Виглянь у відчинене вікно — Сіють сівалки зерно. «Весна ледачих не любить», — приказували в народі. Люди дбають, щоб вчасно посіяти зерно в сиру землю, щоб воно швидше проросло. Через деякий час зерно проростає зеленими паростками. Ціле літо поливає їх дощик, гріє сонечко. Скільки в це зерно вкладено праці, знають тільки сонце, вітер і вода.

(Картина «Хлібне  поле влітку»).

Вихователь. На цій картині ми бачимо, як під теплим сонечком наливається і дозріває колосся. Спочатку колос був зеленим, але з кожним днем він стає вже жовтим.

Загадка.

Золотавий та вусатий,

В ста кишенях сто маляток.

Що це таке?

(Колосок)

(Діти розглядають  колосок).

Вихователь. Посіяли хліб хлібороби навесні, дозрів він і став золотою стіною. І ось прийшли жнива. Що таке жнива?

(Це  час, коли збирають зернові культури)

(Картина «Комбайн  молотить зерно»).

Вихователь. Діти, що бачите на цій картині? Хто працює на комбайні? Куди засипає зерно комбайн? Хто працює на машині?

Діти. Машини відвозять зерно на елеватор. Там зерно віють, а потім везуть на млин. Зерно перемелюють у муку. Потім муку везуть у пекарню.

(Картина «Випічка  хліба»).

Вихователь. Що ви бачите на цій картині? Хто пече хліб? Куди саджають виліплений хліб? Коли хліб випечуть, його везуть у магазин, і тільки тоді ми можемо його купити.

Діти, ви бачите, як багато людей працювали щоб у нас на столі був хліб. А ще людям допомагали машини, які виготовили робітники.

А як кажуть в народі про хліб?

«Хліб дає нам життя»,

«Хліб — усьому голова».

Треба берегти кожну крихту хліба, який так тяжко дістався. Хліб треба їсти повагом, не поспішаючи, а якщо ненароком і упав, дай його киці чи собаці.

Не кидайся хлібом, він святий! —

В суворості ласкавій,

Бувало каже дід старий

Малечі кучерявій.

Не грайся хлібом, то ж бо гріх!—

Іще до немовляти, щасливий

Стримуючи сміх,

Бувало, каже мати.

Бо красен труд, хоч рясен піт,

Бо жити дух медовий.

 Життя несе у людський  світ.

І людські родить мови.

Хто зерно сіє золоте,

В землі палку невтому,

Той сам пшеницею зросте

На полі вселюдському.

           (М. Рильський)

- Діти, про що цей вірш? З давніх-давен люди ставилися до хліба, як до святині. Хліб шанували і берегли. Впаде окраєць на землю, — підбери його, обтруси. Крихти не викидали, а зібравши рукою, з'їдали. Так слід було чинити за народним етикетом. Люди вірили, що хліб, а разом з ним і предмети, що зв'язані з його випіканням, мають чудодійні властивості дарувати благополуччя і щасливе майбутнє. Через те і приказок про хліб

складено в народі багато.

—Які ми вчили приказки?

Без хліба — суха бесіда.

Рибка без хліба — бридка.

         Хліб та вода — нема голода.

                   Хліб — усьому голова.

                   Нема святішої святині, як хліб на нашому столі.

                   Хочеш їсти калачі, не сиди на печі.

Вихователь. Діти, навіть у молитві «Отче наш» згадуємо про хліб. «Хліб наш насущний» — тобто такий, що має важливе життєве значення, вкрай необхідне.

Діти, в давнину кожна господиня випікала хліб сама у своїй хаті, ось у такій печі, як ви бачите. Піч в давнину була годувальницею: вона служила і для опалення житла, у печі їжу готували і хліб пекли. З нею пов'язано багато повір'їв, звичаїв, обрядів. Піч тримали завжди в чистоті, білили і розмальовували, оспівували у весільних піснях. Ніколи не залишали на ніч піч порожньою, а закладали в неї дрова і ставили воду. Цей звичай був своєрідним проявом жертвування для печі, що несла в хату тепло і доброту.

Сам процес випікання хліба був дуже складним і довгим. Найперше господиня брала діжку і розчиняла тісто, заминала його, щоб воно підростало. А сама бралася до печі, накладала дрова в піч і розпалювала. Коли дрова до кінця згорять, вона брала коцюбу і вигрібала до краю жар у печі. А ще ось таким помелом добре вимітала дно печі. Тоді вироблену хлібину клали на лопату, попередньо посипавши її борошном. Перехрестивши хлібину господиня саджала її в піч, закривала заслінкою, і хліб пікся.

З хлібиною і піччю та самим хлібом пов'язано багато звичаїв та повір'їв.

Вийнявши хлібину з печі не можна було закладати її назад у піч, навіть якщо вона недостатньо пропеклася, щоб не завернувся достаток у сім'ї.

Коли в хаті була маленька дитина, то пильнували, коли вона буде робити перші кроки. Тоді ставили хліб на сіль посеред хати, на стільчик і кликали: «Ходи, ходи, Васильку, до хліба-солі. На тобі хліба й солі, щоб щастя було доволі».

Хлібній печі надавали і лікувальних властивостей. Коли дитина була тяжко хвора на сухоти, її тісно повивали, клали на лопату і тричі всовували у ще гарячу після випічки хліба піч, примовляючи: «Сухоти в піч, дитина з печі».

Спечений хліб клали на чистий рушник, а коли починали їсти, хліб хрестили.

- Хто знає вірш про хліб? (Читання віршів).

- Це, діти, випікали звичайний сірий хліб на щодень. Але крім буднів — є свята. От незабаром настане велике свято Різдво Христове. На святу вечерю господині випікали традиційну плетену булку, яку в народі називали струделею. А з приходом весни наступає ще одне велике свято — Воскресіння Христове. До цього свята господині пекли вже інший хліб — паску, прикрашали її, А на великі родинні свята: весілля, народження пекли коровай. Це дуже гарно прибраний хліб виробами з тіста — пташками, листочками, квіточками, а на весілля — ще й цукерками та стрічками. Пекти його довіряли наймайстернішим господиням і називали їх коровайницями. Виробивши гарно коровай, коровайниця несла його до печі, а присутні промовляли: «Наша піч регоче, короваю хоче».

Посадивши коровай у піч, коровайниця обмивала від тіста руки над діжкою, сама вмивалася тією водою, вмивалися всі присутні на обряді, тоді виносили діжу на двір величали її та піч.

А піч наша на сохах,

Діжку носять на руках.

Воду урочисто виливали під плодове дерево, вірячи, що дерево буде рясно родити.

Ось і закінчилася наша подорож. Давайте згадаємо шлях нашої паляниці і пограємо у гру «Коровай».

Свято короваю

До дошкільнят на машині