Система вищої освіти

Протягом останніх трьох років відбуваються спроби розробити остаточний варіант Закону України “Про вищу освіту”, проект якого було ухвалено в першому читанні Верховною Радою України восени 1999 року. За цей час було створено було створено три базових варіанти проекту та його численні модифікації.

Слід зазначити, що важливі для освітньої сфери проекти законодавчих і нормативних документів майже ніколи не отримують пріоритетного статусу, внаслідок чого тривалий час розглядаються та опрацьовуються до затвердження у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів України.

Останньою за часом спробою системного осмислення ролі вищої освіти в майбутньому українського суспільства є підготовка проекту Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті, остаточне обговорення і прийняття якої планується провести на з’їзді працівників освітньої галузі восени 2001 року.

Щоправда, незважаючи на декларування прихильності до цінностей відкритого суспільства новітнє освітнє законодавство та особливо підзаконні нормативні акти часто репродукують осучаснений варіант централізації і державного монополізму в системі управління освітою, надмірну жорсткість конструкцій і критеріїв, підкреслення самобутності та особливостей освітньої сфери України. Підтвердженням цього є прийнятий Закон України “Про середню освіту”, а також цілий ряд пригод навколо проекту Закону України “Про вищу освіту” під час його проходження у Верховній Раді України.

У ході обговорення та доопрацювання проекту Закону “Про вищу освіту” зусиллями демократично налаштованих законодавців та освітянської громадськості вдалось суттєво змінити і зробити більш логічною структуру закону, значно зменшити кількість декларативних положень, зафіксувати ряд важливих стандартних процедур (ліцензування, акредитація, вибори в навчальному закладі, реорганізації закладів), визнати хоча б обмежену автономію навчальних закладів, обмежити терміни перебування на керівних посадах.

Характерною рисою освітнього законодавства України і особливістю практики його реалізації є фактична необов’язковість для конкретних виконавців, можливість безкарно нехтувати його найбільш важливі і незручні норми.

 

1.4. Інфраструктура підтримки  функціонування вищої освіти

Ефективна діяльність системи вищої освіти в сучасному світі неможлива без широкої інфраструктури науково–дослідних і методичних установ, організацій контролю та оцінки діяльності вищих навчальних закладів, громадських та професійних об’єднань, міжнародних та донорських організацій, видавництв, засобів масової інформації, благодійних фондів, бібліотек та інших джерел інформаційних ресурсів.

 

Науково–дослідні і  методичні установи

У 1992 році в Україні створена державна наукова організація з проблем освіти, педагогіки та психології – Академія педагогічних наук України. Основним завданням утвореної в 1992 році Академії є методологічне, теоретичне і методичне забезпечення розвитку національної системи освіти, зокрема, вищої освіти в Україні. До складу Академії входять дійсні члени, члени–кореспонденти, почесні та іноземні члени, а також наукові співробітники, які працюють в її наукових установах. Академія має п’ять відділень, у тому числі відділення педагогіки та психології вищої школи в складі 11 академіків та 19 членів–кореспондентів. У функціональному управлінні Академії перебувають 9 науково–дослідних інститутів, 2 інститути післядипломної освіти, 6 центрів та Педагогічний музей. Президент Академії Кремень В.Г. призначений на посаду Міністра освіти і науки України з грудня 1999 року.

Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України покликаний бути провідною державною науково–дослідною установою в галузі методики та методології вищої освіти. В Інституті функціонує 7 відділів (теорії і методології природничої та інженерної освіти; теорії і методології гуманітарної освіти; соціальних проблем вищої освіти і виховання студентської молоді; педагогіки і психології вищої освіти; інноваційної освіти; змісту, філософії і прогнозування вищої освіти; економіки і управління вищою освітою) та аспірантура, працює 65 наукових співробітників, з них 20 докторів і 27 кандидатів наук.

Незважаючи на значну активізацію діяльності установ Академії в останні роки, їх вплив на практичну діяльність вищих навчальних закладів лишається незначним.

Ряд дослідних та методичних установ безпосередньо підпорядковані Міністерству. Зокрема, Науково–методичний центр вищої освіти виконує вагомі обсяги експертних робіт, координує підготовку проектів Державних стандартів вищої освіти тощо.

 

Організації контролю та оцінки діяльності вищих навчальних закладів

На відміну від багатьох демократичних розвинених країн світу, де оцінка діяльності вищих навчальних закладів перебуває в компетенції громадських та професійних організацій, в Україні діє державна система ліцензування та акредитації освітньої діяльності. Центральне місце в цій системі посідає Державна акредитаційна комісія України, яка є постійно діючим органом, що забезпечує   виконання державних вимог до ліцензування, атестації та    акредитації вищих і професійно–технічних навчальних закладів за    напрямами (спеціальностями) підготовки та перепідготовки фахівців, надання та зміни статусів цих закладів. Більш докладно про її діяльність буде вестись мова в розділі, присвяченому системі контролю якості вищої освіти.

У липні 2001 року Кабінет Міністрів України підвищив статус Державної інспекції навчальних закладів до рівня урядового органу державного управління. Зараз опрацьовується проект положення про Державну інспекцію навчальних закладів, проводиться її реорганізація та перегляд функцій.

 

Громадські та професійні об’єднання

Громадські та професійні об’єднання в системі вищої освіти України можна розділити на державно–громадські і громадські організації, а також професійні спілки.

До перших можна віднести асоціації та ради ректорів (директорів) вищих навчальних закладів, які виконують функцію дорадчих органів при органах державної виконавчої влади відповідного рівня. Це досить впливові організації, які здатні в багатьох регіонах координувати важливі питання спільної діяльності вищих навчальних закладів та організовувати співпрацю з місцевою владою. Водночас, у створенні таких організацій з числа підзвітних Міністерству ректорів можна вбачати запобіжний засіб проти неформальних об’єднань вищих навчальних закладів.

Найбільш відомі громадські організації об’єднують недержавні навчальні заклади: Асоціація навчальних закладів України недержавної форми власності та Конфедерація недержавних вищих навчальних закладів. На жаль, жодна з них не зуміла стати справжнім центром консолідації недержавного сектору вищої освіти, а левова частка їх зусиль витрачається на підготовку рішень державних органів на користь навчальних закладів, які очолюють керівники цих організацій.

Професійна спілка працівників освіти і науки об’єднує практично всіх працівників державних вищих навчальних закладів (від ректорів до прибиральниць), науково–дослідних установ тощо. До цієї профспілки також частково входять працівники недержавних закладів освіти.

Керівництво професійної спілки сповідує принцип співпраці з Міністерством і намагається уникати трудових спорів. Яскравим показником дієздатності професійної спілки є заморожування заробітних плат у державних вищих навчальних закладах з серпня 1996 до березня 2001 року, яке призвело до радикального знецінення викладацької праці.

Інші професійні спілки, громадські організації та благодійні фонди вирішують локальні задачі у масштабі одного або кількох вищих навчальних закладах, що не справляє помітного впливу на діяльність системи вищої освіти України в цілому.

 

Міжнародні та донорські організації 

В останні роки стало неможливо уявити собі інфраструктуру вищої освіти України без присутності та підтримки міжнародних та донорських організацій.

Американська інформаційна агенція (USIS) керує програмами професійного та академічного обміну фахівцями та надає загальну інформацію про Сполучені Штати.

Американська рада по співробітництву в галузі освіти та вивченню мов (ACCELS) тісно співпрацює з USIS, яке здійснює основну фінансову підтримку освітніх програм для громадян країн колишнього СРСР, що проводяться спільно з американськими університетами та коледжами, а також з іншими некомерційними організаціями.

Британська Рада має відкритий для широкого загалу Британський інформаційний центр з інформацією про всі аспекти системи освіти у Сполученому Королівстві. Центр надає загальну інформацію про британські стипендії для навчання, семінари та конференції, що проводяться у Британії, а також про британське суспільство і культуру.

Об’єднання німецьких закладів вищої освіти (DAAD) сприяє зв’язкам між німецькими та українськими вищими навчальними закладами через обмін студентами та викладачами.

Німецький культурний центр Гете-Інститут пропонує мовні курси для початківців та для тих, хто вдосконалює свої знання з німецької мови на базовому, середньому та вищому рівнях.

Французький культурний центр в Україні проводить численні культурні заходи: кінофестивалі, драматичні та балетні вистави, концерти класичної музики, художні виставки, курси французької мови.

Програма підтримки вищої освіти в Україні та міжнародної освіти Міжнародного фонду “Відродження” основні зусилля спрямовує на підтримку якісних перетворень в освіті та максимального наближення соціально-гуманітарної освіти до кращих міжнародних зразків.

Основна мета освітніх проектів Міжнародного Центру перспективних досліджень полягає у залученні громадськості і незалежних експертів до розробки концепції і програм реформування освіти з використанням західного досвіду.

Центр інновацій та розвитку (IDC) вирішує завдання поширення ситуаційної методики викладання у вищих навчальних закладах України.

Консорціум із вдосконалення бізнес–освіти в Україні (CEUME) відіграє помітну роль в оволодінні українськими викладачами сучасних західних методик викладання бізнес–дисциплін.

Об’єднання випускників зарубіжних університетів 
сприяє демократичним процесам, економічним реформам і розбудові громадянського суспільства в Україні, використовуючи знання та професійну підготовку своїх членів.

Міжнародна освітня та ресурсна мережа (I*EARN) сприяє створенню спільних міжнародних та національних телекомунікаційних проектів за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”.

Рада міжнародних Наукових досліджень та обмінів (IREX) розробляє та втілює тренувальні та навчальні програми з метою надання допомоги науковцям з колишнього Радянського Союзу.

Представництво Європейської Комісії в Києві бере активну участь у керівництві та втіленні програми Європейського Союзу - Тасіс. Найважливіша програма у сфері освіти - Темпус - трансєвропейська ініціатива у галузі вищої освіти.

Фонд Євразія на кошти Агентства Міжнародного розвитку США підтримує широке коло програм, спрямованих на розвиток економічних та демократичних реформ в Нових Незалежних Державах.

Українсько-американський доброчинний Фонд “Сейбр-Світло” займається постачанням із США і розповсюдженням в Україні сучасної наукової та освітньої англомовної літератури з багатьох галузей знань.

Міжнародний освітній фонд ім. Ярослава Мудрого 
займається залученням благодійних коштів на підтримку та розвиток українського шкільництва, допомогу сиротам та малозабезпеченим у здобутті вищої освіти.

В Україні також працюють інші міжнародні та донорські організації, що позитивно відзначається на трансформаційних процесах у сфері вищої освіти. Водночас, періодично лунають застереження щодо сприяння цих організацій від’їзду за кордон найбільш кваліфікованої частини викладацьких кадрів з окремих напрямів і дисциплін, що неоднозначно сприймається в суспільстві.

 

Бібліотеки

Неможливо уявити систему вищої освіти без широкої мережі навчальних і наукових бібліотек.

Навчальні і початкові наукові потреби студентів і викладачів покликані забезпечувати бібліотеки вищих навчальних закладів, які впродовж десятиліть формували часто багатомільйонні фонди різноманітних видань. Більш глибокі наукові потреби задовольняє територіальна система обласних наукових бібліотек на чолі з Національною бібліотекою України імені В.І.Вернадського у Києві з обсягом фондів понад 13,5 млн. одиниць зберігання.

У СРСР існувала струнка і надійна система розповсюдження книг та періодичних видань. Її руйнація та брак коштів відчутно погіршили в останні роки можливості бібліотек, особливо в частині закордонних журналів та сучасної літератури з технічних наук.

 

Професійні видавництва, газети та журнали

В Україні існує мережа універсальних та спеціалізованих видавництв, які активно працюють у галузі видання навчальної, наукової та періодичної освітянської літератури. Ці видавництва можна розділити на три групи: спеціалізовані державні видавництва, видавництва вищих навчальних закладів і приватні видавництва.

Лідерами першої групи є видавництво “Педагогічна преса” і  
Державне спеціалізоване видавництво “Освіта”. Видавництво “Педагогічна преса” видає “Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України”, офіційну газету Міністерства освіти і науки України “Освіта України”, журнали “Вища освіта України”, “Гуманітарні науки” та ще кільканадцять газет для вчителів середніх шкіл. Видавництво “Освіта” видає, переважно, навчальну та методичну літературу за державним замовленням.

Практично кожний вищий навчальний заклад утримує власне видавництво відповідних масштабів, яке дозволяє оперативно видавати невеликими накладами навчальну, наукову і методичну літературу своїх авторів.