Формування конкурентної стратегії підприємства

     Слід  зазначити, що у наведених визначеннях значна увага приділяється аспекту забезпечення адекватних дій організації у відповідь на втручання з боку зовнішніх сил чи обставин. Відповідно мета стратегії розглядається як забезпечення реалізації цілей організації незважаючи на це втручання. Як зазначається в економічному словнику за редакцією С. В. Мочерного, економічна стратегія – це „довгостроковий курс економічної політики, який передбачає вирішення великомасштабних економічних і соціальних завдань” [31, c.255].

     Це, в свою чергу, потребує якнайповнішого врахування усього комплексу впливів  та включення реакції на нього до програми стратегічних дій. Власне, якби такі впливи були повною мірою передбачуваними, це дало б можливість звести стратегію до функціонального плану, тобто безпосередньої послідовності наперед визначених дій, які виходять з критерію оптимального поєднання ресурсів. Це й відбувається досить часто за побудови стратегії організацій, які діють в умовах сталого середовища, наприклад – пересічних фірм у розвиненій стабільній ринковій економіці. Зачіпаючи проблему визначення поняття стратегії підприємства, Г. Мінцберг трактує його як “уніфікований, вичерпний, цілісний план… який забезпечує виконання основних завдань підприємства”[13, c.384]. Водночас стратегія такого типу видається непродуктивною вже тоді, коли підприємство прагне здійснити певний інноваційний прорив, освоюючи нові ринки, продукти, організаційні чи виробничі технології. У цьому разі невизначеність реакції середовища зростає достатньо для того, щоб унеможливити врахування апріорі усього спектра можливих дій фірми. Йдеться, скоріше, про визначення загальних підходів, які організація використовує для виконання завдань. Як вказує Б. Будзан, стратегія – це „набір правил, якими керуються в ухваленні управлінських рішень, щоб забезпечити здійснення місій і досягнення цілей організацій”[13, c.394].

     Дж. Томпсон, аналізуючи структуру стратегії  як поняття сучасного менеджменту, виділяє корпоративну, конкурентну  та функціональну стратегії. Корпоративна стратегія зосереджується на забезпеченні системної цілісності суб’єкта, конкурентна  – на здатності протистояти негативним впливам та збуренням, функціональна – на досягненні поставлених суб’єктом специфічних завдань.

     Структурно  стратегію прийнято розглядати одразу в трьох аспектах: як передбачення майбутнього становища (що в англомовній  літературі визначається терміном “vision”), безпосередній план власних дій і поведінку відповідно до цих передбачень і планів. Таким чином, стратегія визначає не лише основні пріоритети, цілі та напрями розвитку держави, формує бажану модель майбутнього, але й роль та місце суб’єктів суспільного життя у процесі її втілення.

     Узагальнення наведених вище визначень дозволяє абстрагуватися від конкретного трактування цілей організації, вибір яких продиктований самим розмаїттям форм та організацій різного рівня та сфер діяльності. Проте базова ціль будь-якої організації має бути визначена як забезпечення її системної цілісності, яке відбувається через її сталий розвиток та здійснення збалансованого відтворення. Варто наголосити, що за визначення базової цілі критичне значення має правильний вибір суб’єкта, який здійснює стратегічну діяльність, спрямовану на реалізацію базової цілі. Наприклад, під час реструктуризації чи санації підприємства відбувається порушення його цілісності як комплексної єдиної системи. Проте воно здійснюється в інтересах власника капіталу, який і є суб’єктом реалізації стратегії реструктуризації. Так само практика перехідних економік має чимало прикладів свідомого спрямування державної політики на руйнування тих чи інших суспільних відносин або інститутів, які донедавна складали невід’ємну частину суспільної системи.

     Таким чином, економічна стратегія є цілісною системою дій суб’єкта, спрямованих на реалізацію мети, завдань та пріоритетів його економічного відтворення з урахуванням комплексу впливів ендогенних та екзогенних чинників, розрахованою на тривалий період часу.

     Відповідно  економічна тактика - це форма реалізації економічної стратегії, комплекс адаптивних заходів впливу суб'єкта на перебіг конкретних економічних процесів з метою надання їм параметрів, визначених завданнями економічної стратегії.

     Сучасні дослідження у сфері управління та аналізу практики економічної політики дозволяють також сформулювати визначення економічної стратегії, її суб'єкта й об'єкта, стратегічної мети, напрямів, завдань та пріоритетів[7,с. 63]. Суб'єктом економічної стратегії може виступати будь-який суб'єкт, що здатен впливати на процеси власного відтворення завдяки своєму місцю в інституційній системі, розробляє і здійснює власну стратегію. Таким суб’єктом можуть бути особа, фірма, корпорація, ділове об'єднання, держава, міждержавне економічне об’єднання тощо. Об'єкт економічної стратегії визначається сферою дії суб'єкта і може бути уособленим іншим суб’єктом, суспільним інститутом (системою відносин між суб’єктами) або суспільною системою в цілому.

     Стратегічна мета – це орієнтир діяльності суб'єкта, сенс його розвитку. В узагальненому вигляді вона полягає у забезпеченні тривалого збалансованого економічного відтворення суб'єкта стратегії та конкретизується залежно від системних характеристик суб’єкта. Стратегічна мета є надсистемною характеристикою і може передбачати значну структурну модифікацію суб’єкта.

     Стратегічні напрями деталізують мету, визначають шляхи її досягнення, виходячи із системних характеристик суб'єкта. Стратегічні завдання являють собою конкретні цілі на довготерміновий період, що реалізують стратегічні напрями та виходять з характеристик об'єкта стратегії. Стратегічні завдання можуть становити основу стратегічного плану. Стратегічні пріоритети визначають вагу окремих стратегічних завдань у формуванні економічної стратегії суб'єкта.

     Поняття “політична стратегія держави”, “зовнішньополітична  стратегія держави”, “економічна  стратегія держави” та інші приймаються  як готові загальноприйняті категорії. Це веде до втрати розуміння їхньої феноменологічної суті як суспільних явищ, внутрішніх закономірностей їхнього формування та реалізації, а відтак – до механістичного розуміння стратегії як плану довгострокових дій [33, с.414].

           Правила нормування стратегій класифікуються за такими основними групами:

     1. Правила,  що використовуються при оцінці результатів діяльності підприємства в даний час та в перспективі. Якісний бік критеріїв оцінки називається орієнтиром,  а їх кількісний склад - завданням. Орієнтир є метою,  якої прагне досягти керівництво підприємства,  а стратегія це вже засіб для досягнення даної мети.

     2. „Продуктово-ринкова” стратегія (стратегія бізнесу). Вона завжди визначає, які види продукції та технології потрібно використовувати, й кому збувати свої вироби, досягаючи конкурентних переваг над конкурентами.

     3. „Організаційна концепція”, за якою встановлюються відносини всередині організації.

     4. Правила,  за якими підприємство веде свою повсякденну діяльність - основні оперативні прийоми менеджерів.

           На основі наведених визначень можна прийти до висновку,  що стратегія це:

• система засобів, сукупність правил і принципів, якими керівники повинні керуватися при прийнятті довгострокових рішень для досягнення поставлених цілей і при розподілі призначених для цього ресурсів;
• це детальний комплексний план, призначений для реалізації місії організації і її цілей.

           Тобто в організації, з однієї сторони,  існує чітко  організоване комплексне стратегічне  планування,  з іншої, структура  управління фірмою адекватна „формальному” стратегічному плануванню і побудована так,  щоб забезпечити формування стратегії для досягнення цілей фірми і створення управлінських механізмів реалізації цієї стратегії через систему планів.

     Процес  формування стратегії характеризується такими рисами:

1. Розробка стратегії не приносить користі підприємству безпосередньо і водночас. Процес її розробки завершується не негайною дією, а тільки встановленням загальних напрямків,  просування за якими забезпечить зміцнення позицій компанії;
2. стратегія використовується для розробки стратегічних проектів методом безперервного пошуку. В цьому випадку роль стратегії полягає в тому,  щоб зосередити увагу керівництва на перспективних напрямках розвитку та відкинути решту альтернатив,  які несумісні з обраною стратегією;
3. стратегія не може передбачити всіх змін - вона дає лише узагальнену інформацію,  канву для оперативних дій керівництва підприємства;
4. успішне використання стратегії має на увазі обов’язковий зворотній зв’язок,  який дозволяє постійно корегувати стратегічний вибір.

           Можна виділити декілька моментів,  які слід ураховувати при формуванні стратегії:

     1. Стратегія переважно розробляється вищим керівництвом,  але її реалізація передбачає участь усіх рівнів управління.

     2. Стратегія повинна розроблятися скоріше з точки зору перспективи всього підприємства,  а не окремого індивіда.

     3. Стратегія повинна базуватись на детальних дослідження і фактичних даних. Це потребує створення, постійного поповнення і аналізу бази стратегічних даних,  що дозволить зробити висновки про тенденції розвитку як самої фірми,  так і її оточення.

     4. Стратегія надає фірмі визначеність,  індивідуальність, створює передумови для її успіху на ринку (див.табл. 1.1)

     5. Стратегія повинна бути розроблена так, щоб не тільки залишатися цілісною протягом тривалих періодів часу,  але і бути достатньо гнучкою,  щоб при необхідності можна було здійснити її модифікацію і переорієнтацію.

     „Сьогодні майже всі великі іноземні компанії мають певну детально розроблену стратегію,  але, як правило,  вони прагнуть не виявляти її для сторонніх спостерігачів. Проте враховуючи,  що стратегія - це, насамперед системний підхід, який забезпечує складній організації загальну збалансованість і загальні напрямки розвитку і зростання,  при уважному аналізі завжди можна виявити стратегію тієї чи іншої фірми, при чому з великою мірою точності” [14, с.80].

Таблиця 1.1

 Вплив  стратегії і дій на успіх  компанії.

       На практиці стратегія вносить елемент раціоналізму, який руйнує тип взаємовідносин,  що вже склався,  підриває застарілу політику керівництва. Як правило у вітчизняних виробничих організаціях немає традиції чи схильності до того,  щоб мислити і діяти стратегічно, не було й немає мотивації до таких дій. Тому впровадження методів стратегічного управління неминуче викличе негативну захисну реакцію структур влади,  структур управління підприємства. Потрібно будуть роки і велика робота з керівниками різних рівнів, щоб навчити їх мислити стратегічно і глобально, а діяти локально і ефективно[14, с.79].

     Формування  стратегії базується на вирішенні таких питань:

• розробка стратегічних цілей підприємcтва;
• оцінка його можливостей і ресурсів;
• аналіз тенденцій в області маркетингової діяльності;
• оцінка альтернативних шляхів діяльності;
• визначення стратегії на перспективу;
• підготовка детальних оперативних планів, програм і бюджетів;
• оцінка діяльності фірми на основі визначення критеріїв з врахуванням поставлених цілей і планів.

           Виходячи із необхідності вирішення вищевказаних питань, в  процесі розробки стратегії здійснюється:

• оцінка потенціалу фірми,  її можливостей і ресурсів для досягнення поставлених цілей;
• аналіз внутрішніх факторів, які забезпечують зміцнення позицій фірми:
• комерційних;
• технологічних;
• соціальних;
• аналіз зовнішніх факторів, які потребують заходів, спрямованих на пристосування до змінних умов і несподіваних ситуацій;
• оцінка альтернативних напрямків діяльності фірми і відбір оптимальних варіантів для досягнення поставлених цілей;
• прийняття рішень взятих за основу при розробці довгострокових планів функціонування і розвитку фірми.