Впроваждення педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського в освіті КНР

Отже, формуванню тонких людських взаємин у Павлиській школі служила вся педагогічна система. Педагог засуджує вседозволеність, розгнузданість поведінки і вчинків, наполягає на культивуванні осмисленої поведінки, яке є проявом витонченості внутрішнього світу школяра. Яким має бути ставлення дітей до інших людей, як їм домогтися моральної виправданості й обґрунтованості своїх вчинків — вчать юне покоління моральній сентенції В.О. Сухомлинського, які є не забороною чи дозволом чогось. Це виплекані педагогом щирі мудрі поради, що йдуть від серця до серця і породжують розумові, моральні, естетичні почуття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу 1

 

На основі праць вітчизняних та зарубіжних педагогів систематизовано педагогічні погляди В.О. Сухомлинського і виділено:

- Гуманістичне ставлення до дитини, що включає високі принципи гуманізму, глибоку повагу до особистості дитини. Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура, по Сухомлинському,  поняття нерозривні. Він вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячою довірою, щадити беззахисність дітей, бути для нього втіленням добра і справедливості. Без цих якостей не може бути вчителя.

- Колектив як засіб виховання. В.О. Сухомлинський розглядав колектив як могутній засіб виховання. Він справедливо побоювався сили суспільної думки в осуді особистості колективом, протиставляв колективному осуду прояв чуйності, дбайливості, щоб дитина переживала почуття подяки колективу, здобував у цьому моральний досвід підтримки і допомоги тим, хто в ній потребує.

- Естетичне виховання. Серед основних засобів виховання В.О. Сухомлинський виділив красу. Саме звертання до краси, облагороджування душі, переживання краси і знімає «товстошкірість», розвиває почуття дитини настільки, що вона стає сприйнятливою до слова, а значить виховується. Педагог спочатку учить відчувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси: краси людини, його праці, його вчинків і життя. Слово і книга-головний засіб естетичного виховання в школі. Він показує, що без естетичного виховання взагалі ніякого виховання немає. Свій ідеал естетичного виховання талановитий педагог вбачав у тому, щоб кожна дитина, побачивши прекрасне, зупинилася перед ним у здивуванні, зробила його часткою свого життя. Входження мистецтва в духовний світ дитини починається з пізнання краси слова. Пізнання краси слова є найважливішим кроком у світ прекрасного.

- Розумове виховання. Важливої ролі надає В.О. Сухомлинський педагог і слову як основному засобу впливу на учня. Слово – могутній спосіб відточування, виховання витончених почуттів. У виховній роботі важливий і зміст матеріалу, і тон розмови, і час цієї розмови, і зовнішній вигляд учителя, і манери його поводження. Слово вчителя знаходить відгук у серцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді, коли мудрість вихователя залучає, одухотворяє вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів.

Основною формою навчання В.О. Сухомлинський виділяє урок. Але у своїх творах він приділяє важливої уваги позаурочній роботі, що повинна ґрунтуватися на таких принципах, як добровільність. Врахування індивідуальних особливостей дитини.

Багаторічний досвід педагога дав можливість створити власну класифікацію методів, які він поділив на дві групи:

• методи, які забезпечують первинне сприймання знань і вмінь учнями;

• методи осмислення, розвитку, поглиблення знань.

Але використання кожного методу має свої особливості, що зумовлені специфікою предмету, змістом матеріалу, цілями та завданнями всебічного розвитку школяра.

Павлиська школа – експериментальна база досліджень педагога, які були перевірені багаторічним досвідом.

Особливостями організації діяльності Павлиської школи є цікаві ідеї і традиції, які допомагали зробити навчання у школі цікавим і багатогранним. В.О. Сухомлинський підкреслював, що кожна школа повинна мати своє обличчя: звичаї і традиції. Основним джерелом розвитку своїх вихованців видатний педагог вважав природу. Видатний педагог особливу увагу приділяв проведенню уроків мислення. Уроки мислення мають велике навчальне, пізнавальне і виховне значення. На цих уроках учні вчаться бачити красу І неповторність навколишніх пейзажів, розвивають спостережливість, допитливість, увагу, мислення і мовлення, учаться складати казки.

У Павлиші панують чотири культи: культ Вітчизни, культ Людини, культ Книги та культ Слова.

Щороку у школі проводиться творчий конкурс «Проба пера». Педагоги школи використовують найменшу можливість, щоб пробудити у своїх вихованців поетичне натхнення. Кращі учнівські твори зібрані у збірки, збірники друкуються у шкільній пресі, на шпальтах місцевої газети. Свої твори діти присвячують рідному селищу, учителям, батькам, а особливо багато віршів про В.О. Сухомлинського.

Отже, спадщина В.О. Сухомлинського не лише в минулому, а і на сьогоднішній день є дуже актуальною. Сучасна освіта повинна кожному юнакові, кожній дівчині дати моральну, розумову, практичну і психологічну підготовку, розкрити в кожному з них індивідуальні задатки, нахили і здібності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

2.1. ПОШИРЕННЯ ІДЕЙ І ТВОРЧОСТІ В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО ЗА КОРДОНОМ

 

2.1.1. Педагогічні ідеї  В.О. Сухомлинського в грузинських  школах

 

Педагогічна громадськість Грузії вперше познайомилася із працями В.О. Сухомлинського на сторінках всесоюзної педагогічної преси. Пізніше його статті й книги стали з'являтися й у грузинській пресі.  

30 квітня 1971 р. в газеті «Сахалхо ганатлеба» («Народне утворення») було опублікувано статтю М. Окуджави «Дружба ще триває», що викликала великий інтерес у педагогів. Почалася переписка з її автором, і В.О. Сухомлинський дав згоду на приїзд у м. Махарадзе. Він сам хотів відвідати Грузію, де жили його соратники й друзі Д.О. Лордкіпанідзе, Г. Джибладзе, Ш.А. Амонашвіли й інших. Грузія готувалася до зустрічі із В.О. Сухомлинським, але на початку вересня 1970 р. серце вчителя назавжди зупинилося [6, с.94-97].

Серед робіт, присвячених пам'яті В.О. Сухомлинського, виділяється публікація заслуженого з мистецтв Грузії К. Вейсермана «Він віддав серце дітям» (Сахалхо ганатлеба», 1975 р.). У ній автор писав: «Незабаром настане той день, коли багатомільйонна армія педагогів здійснить добрі поради й наставляння В.О. Сухомлинського й всі діти будуть добре вчитися, виростуть добрими, працьовитими людьми, коли не буде сліз через погані оцінки, не буде лиха в родині тому, що діти погано вчаться, коли зникнуть слова «важковиховувана дитина» [5, с. 5-7].

Грузинською мовою були видані чудові книги В.О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» (Тбілісі, 1980р.) і «Батьківська педагогіка» (Тбілісі, 1981р.).

Серед відгуків, що з'явилися на них у грузинській пресі, виділяється стаття З.Цуцкірідзе «Треба віддати серце дітям», опублікована в газеті «Сахалхо ганатлеба» (1981 р.). Заслугою В.О. Сухомлинського, на думку автора, є те, що він зумів з'єднати методи колективного виховання з індивідуалізацією в процесі формування особистості й виділити такі моральні категорії, як доброта і чуйність.

Інтерес до педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського не вгасав і в наступні роки. Серед дослідників і популяризаторів ідей великого педагога варто назвати А. Гобронідзе, Ю. Бібілеїшвілі, Н. Васадзе.

Грузинська педагогічна громадськість не залишила без уваги й 75-річчя від дня народження В.О. Сухомлинського. На честь цієї дати в газеті «Аджарія» вийшла стаття Ю.Бібілеїшвілі «Ідеї педагога-новатора й Грузія», у якій підкреслювалося: «Можна сміливо заявити, що у другій половині XX століття в Грузії не було більш популярного імені, а також більш кращої педагогічної ідеї, ніж ім'я В.О. Сухомлинського і його ідеї, які закликали практиків до наслідування «працювати так, як працював В.О. Сухомлинський» [5, с.5-7].

Його ідеї й педагогічний досвід поширюються по всій Грузії. Найбагатший досвід павлиського педагога по вихованню учнів у дусі гуманності успішно застосовується в середніх навчальних закладах країни. У експериментальних школах, під керівництвом Ш.А. Амоношвілі, «вся робота з удосконалення навчально-виховного процесу в початкових класах, спрямована на перетворення імперативного відношення до дітей у гуманістичне» [1, с. 202].

Педагоги в них повинні бути завжди веселими з дітьми й створювати їм гарний настрій; радіти тому, що радує дітей; розповідати дітям про своє дитинство; ставати іноді з дітьми такими ж «маленькими», якими вони є; бути готовими до того, щоб негайно допомогти дитині в рішенні будь-якої проблеми; проявляти віру в можливості дитини, зауважувати кожне його просування вперед і виражати радість із цього приводу; ніколи не намагатися ловити дитини на злочині, а, навпаки, сказати, що він не міг зробити цього, що він не такий, тут якесь непорозуміння або випадковість; дати дітям можливість розповісти нам про усім, що їх хвилює або радує, приймати все це серйозно й висловлювати співчуття, радість, дати ради; частіше шукати привід для заохочення, чим для покарання [63, с. 150].

Наставники в експериментальних класах учать своїх вихованців доброзичливості, чуйності, взаємодопомозі й повазі.

Серед навчальних закладів Грузії, де успішно використаються ідеї В.О. Сухомлинського щодо виховання у школярів гуманності, виділяється Батумська середня школа № 1 [6, с.94-97].

Ідея творчого освоєння педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського народилася в школі в 1978 р. − у дні 60-річчя педагога. Учителі, особливо початкових класів, вивчали його книги, писали доповіді, а в період ювілею організували виставку книг і провели учнівську конференцію, присвячену педагогічній спадщині великого вчителя. Першим обов’язком у школі був установлений стиль довіри й вимогливості. Дисципліна в школі підтримується без окриків, без  наказового, що не терпить заперечень тону. На уроках панує дружня атмосфера.

Учителі, класні керівники проводять у кожному класі морально-етичні бесіди: про повагу до старших, почутті подяки й любові до батьків, про працю, хліб, людину й повазі до нього, про совість, борг, про живий світ навколо нас і відношенні до нього, про рідну землю, що видаються її діячах, про відносини з товаришами, про людське горе, про добро й зло. Поняття доброти, боргу, совісті відкриваються хлопцям у повсякденному спілкуванні із учителями, родителями, товаришами.

Ретельно розробляється ритуал зустрічі першокласників напередодні навчального року. У перші дні й тижні малята оточені особливою увагою. Їм посміхаються, схвалюють, допомагають. Кожний учень школи переживає радість успіху й біль невдач не тільки за себе, але насамперед  за того, хто поруч із ним, почуває відповідальність за іншу людину. Особливу увагу проявляють у школі до дітей з вадами фізичного розвитку. Педагоги всіляко намагаються забезпечити хворій дитині «життєве благополуччя», захищеність у своєму колективі. З перших днів перебування в школі учнем прищеплюють повага до всіх працівників школи, особливо до технічних службовців. Проводячи бесіди про працю, про повагу до людей праці, учителі приводять приклади з життя тих, хто давно працює в школі й кого діти бачать щодня [6, с 94-97].

Все це веде до того, що учні починають робити тим же технічним працівникам посильну допомогу, дарують їм листівки, малюнки, запрошують на різні заходи та інше. Дирекція школи, у свою чергу, жадає від технічних працівників і від усіх, хто вступає у відносини з дітьми, щоб вони були уважні й ввічливі з учнями, утримуючись від недоречних зауважень на їх адресу, тому що від того, як зустріне дитину прибиральниця на порозі школи й що йому скаже, часом залежить його настрій протягом  усього дня.

Однак самий головний вихователь у школі, особливо в початкових класах, - учитель, що впливає на учнів насамперед  проявом добрих почуттів у відносинах з усіма людьми й у першу чергу з дітьми. «Учитель для маленької дитини, − писав В.О. Сухомлинський, − живе втілення справедливості» [63, с. 173].

Щодо цього  особливо виділяється викладач початкових класів, заслужена вчителька Аджарської автономної республіки Лілі Пірцхалаїшвілі. Знайомлячи з майбутніми учнями, вона намагається з'ясувати не тільки ступінь підготовленості дітей до навчання, але й те, які особливості мають вони в поводженні, з ким дружать, які відносини зложилися в них з товаришами, родителями, братами, сестрами, сусідами. Познайомити дітей між собою, викликати в них інтерес і симпатії друг до друга, навчити співробітництва, умінню не тільки пам'ятати про навколишніх, але й бути для них корисними, радуватися не тільки особистим успіхам, але й успіхам товаришів − от ті основні виховні завдання, які ставить і успішно вирішує вчителька.

Особливу увагу приділяє Л. Пірцхалаїшвілі й замкнутим, сором’язливим дітям, усіляко намагається залучити їх у колектив класу − саджає їх за одну парту з товариськими дітьми, дає доручення, які вони виконують разом з товаришами по класі, частіше хвалить таких дітей, зміцнюючи їхню віру у свої сили, тому що вчителька прекрасно розуміє, що якщо їх не «турбувати», вони довго можуть залишатися або тільки спостерігачами діяльності інших дітей, або пасивними виконавцями   доручень, що дають ним.

У перші тижні роботи із класом Л. Пірцхалаїшвілі сама дає оцінку вчинкам дітей і розкриває їм поняття «гарного» і «некрасивого» вчинку. Коли діти висловлюють свою думку про порушення дисципліни й порядку з боку однокласників, учителька звертає увагу на те, щоб оцінювалися вчинки, а не особистість («грубо розмовляв», а не «грубіян», «сказав неправду», а не брехун»). Іноді вона сама зм'якшує провину тих, хто, роблячи той чи інший вчинок, не замислювався про його наслідки: «Вона зробила це ненавмисно», «Бачите, він жалкує про те, що трапилося,», «Більше цього не повториться», «Це було давно, тепер не будемо про це згадувати» і т.д.