Впроваждення педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського в освіті КНР

Якщо щось не ладиться у класі, учителька не дратується, не дорікає, а намагається допомогти учням вийти зі скрутного стану. Вона добре знає своїх вихованців, уміє підняти настрій, вчасно сказати добре слово, приголубити, побадьорити жартом, а іноді й іронічним зауваженням.

Дбайливе відношення до кожного вихованця, повага їхньої людської гідності, турбота про розвиток сил і здатностей дітей, про виховання їхніми людьми, повними добрих почуттів до навколишньої, − всі ці риси вчителя-гуманіста властиві Л. Пірцхалаїшвілі. Тому вона є прикладом не тільки для учнів, але й для педагогів [7,с34-39].

Формування гуманних почуттів у дітей починається із пробудження в них любові до всього живого, до природи, з турботи про живому й прекрасному. «Досвід підтверджує, − писав В.О. Сухомлинський, − що людяність, доброта, пещення, доброзичливість народжуються в праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу» [4, с. 64]. От чому важливо кожному вчителеві використати зміст уроків читання, природознавства, екскурсій у природу, у парк, зоопарк для того, щоб розкрити школяреві прекрасний мир живої природи, навчити його розуміти жива істота, проявляти добре відношення до нього [63, с.120].

Цікавий в цьому відношенні досвід учительки початкових класів Нагомарської середньої школи Озургетского району Цисани Мжавія.

З перших днів відвідування дитиною школи вона прищеплює їй любов до природи, тварин, потребу берегти й захищати їх. Ц. Мжавія знайомить дітей із пришкільною ділянкою, розповідає їм про працю тих учнів, які, з любов'ю із провесни  до осені доглядають за рослинами. Дитяче серце, навчав В.О. Сухомлинський, повинне бути комусь або чомусь віддано. Якщо дитина не залишить частинки свого серця в ляльці, кошеняті, собачці, пташці, лагідній і беззахисній квітці, дереві з обламаною гілкою, то для нього буде недоступно глибоке почуття людської дружби, вірності. відданості; він виросте людиною, за висловом В.О. Сухомлинського, із заіржавілою душею.

Тому однієї з виховних завдань початкової школи Ц. Мжавія вважає формування в юних серцях культури почуттів. Її вихованці створюють сад троянд, сад матері, доглядають за тваринами, влаштовують свята казок, птахів, квітів і т.д. Вона добре знає слова В.О. Сухомлинського про те, що школяр, що сам виростив квіти, урятував від загибелі птаха, прийшов на допомогу тварині, не виросте жорстоким [5, с.5-7].

Отже, ідеї та погляди В.О. Сухомлинського успішно використовуються в школах Грузії. Дбайливе відношення до кожного вихованця, повага їхньої людської гідності, турбота про розвиток сил і здатностей дітей, про виховання їхніми людьми, повними добрих почуттів до навколишньої, − всі ці риси вчителя-гуманіста властиві вчителям грузинських шкіл, які використовують педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського.

2.1.2. Використання здобутків  В.О. Сухомлинського 

в  школах США

Ідеї В.О. Сухомлинського активно поширюються в США. Внаслідок аналізу робіт В.О. Сухомлинського й американських науково-педагогічних джерел, встановлено деякі спільні пріоритетні напрямки родинного виховання:

-шкільно-сімейне виховання;

-батьківська просвіта;

-підготовка молоді до сімейного  життя.

Розглядаючи їх детальніше, можна зазначити, що В.О. Сухомлинський зробив значний внесок у розв’язання проблеми шкільно-сімейного виховання. Завжди підкреслюючи єдність виховання у школі і сім'ї, він розглядав виховання в родині та школі як єдину систему й користувався поняттям «шкільно-сімейне виховання». Педагог вважав, що «шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосконалення морального обличчя сім'ї, батька і матері. Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сім'я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний прогрес суспільства» [75, с.13-14].

Головною тенденцією сучасної американської педагогіки також стала активізація взаємодії школи з батьками і родиною взагалі. Помітною ознакою діяльності багатьох соціальних і педагогічних працівників США є їхнє прагнення надати спільній діяльності школи і сім'ї характеру обґрунтованої системи. В американській педагогіці все частіше можна зустріти поняття «батьківсько-шкільне виховання», «сімейно-вчительське партнерство» та інші. Американські дослідники з питань сімейного виховання Дж. Кер'ю (J. Carew), І. Гудмен (E. Goodman) поясняючи важливість «сімейно-вчительського партнерства», стверджують, що «родини та вчителі мають індивідуальні й унікальні знання про дитину. Але як вони зможуть побачити дитину як єдине ціле, якщо існують окремі індивідуальні особливості дитини, які можуть побачити тільки батьки чи тільки вчителі» [35, с.14]. Сучасна американська дослідниця Ліліан Кац (L. Katz) виділяє 7 основних розбіжностей між матір'ю і вчителем у сприйнятті дитини. Наприклад, вона відзначає, що «батьки, безумовно, люблять свою дитину як індивідуальність, у свою чергу, вчителі мають можливість розглядати цю ж дитину та її індивідуальні особливості в умовах групи» [35, с.15]. Тобто вони бачать дитину по-різному, з різних боків, а щоб побачити її в цілому, слід об'єднати зусилля батьків і вчителів.

Повертаючись до «шкільно-сімейного виховання» Василя Сухомлинського, слід додати, що педагог виокремлював необхідні умови для формування оптимальних стосунків між педагогами й батьками:

− Єдність вимог педагогів і батьків. Ця умова, на його думку, допоможе уникнути розбіжності у виховних діях обох. «Школа і родина не тільки діють одностайно, висуваючи перед дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання, завжди виходять з тих принципів, не допускають ніколи розходжень ні в меті, ні у процесі, ні в засобах виховання»[76, с.86]. Молодим педагогам учений радив старанно продумувати вимоги до дітей, тому що в цьому – основа всієї виховної системи; а батькам радив, висуваючи вимогу, частіше вживати слова «треба», «слід» тощо і уникати слів «не можна».

− Опора на позитивне в дитині, повага і віра в сили і можливості учнів. В.О. Сухомлинський переконує, що завдання педагогів і батьків у тому, щоб створюючи позитивне у виховному процесі і сімейному побуті, налаштовував дитину на довіру, щирість, віру у свої сили і, врешті-решт, спонукати до самовиховання.

− Врахування вікових й індивідуальних особливостей дитини. У педагогіці немає універсальних рецептів, форм і методів, які б гарантували успіх у вихованні. Для кожної дитини потрібен свій підхід.

Подібні умови успішного шкільно-сімейного виховання знаходимо і в американській педагогіці, але також велика увага у США приділяється подоланню перешкод до створення позитивного сімейно-вчительського партнерства: різниця в походженні, стрес, різні життєві цінності й досвід, комунікативні здібності й дискомфорт, різниця в сприйнятті дитячих потреб та інші [76, с. 88].

Але і В.О. Сухомлинський, і сучасні американські педагоги приходять до спільного висновку – подолати всі перешкоди й виконати всі умови успішного сімейно-шкільного виховання можна тільки при дотриманні головної з них. Це створення єдиного фронту зусиль педагогічного колективу і батьків з ідейно-політичного, морального, трудового виховання, естетичного і фізичного розвитку дитини і проведення спеціальної батьківської просвіти з родинного виховання.

У своїй статті «Робота з колективом батьків» В.О. Сухомлинський описав проведення ним батьківських конференцій, батьківських днів, консультацій для батьків, випуск стіннівок, присвячених питанням виховання дітей у школі і сім'ї та ін.. Педагог розробляв і втілював на практиці такі форми шкільно-сімейного виховання: «Школа радості», в якій педагоги разом з батьками протягом року займалися підготовкою дітей до школи; «педагогічні понеділки» (засідання науково-педагогічної ради і заняття психологічного семінару), «психологічні семінари» для вчителів, так звані, «творчі лабораторії», які допомагали вчителю підготуватися до занять у «батьківській школі»; «педагогічна школа» для батьків. Слухачі батьківських шкіл розподілялися на групи за віком їхніх дітей:

• молоде подружжя, у якого немає дітей;

• батьки дошкільників (1-3 роки);

• батьки учнів 1-2 класів;

• батьки учнів 3-4 класів;

• батьки учнів 5-7 класів;

• батьки учнів 8-10 класів;

• батьки, діти яких стоять на межі між аномалією і нормальним розвитком [66, с.5-10].

Найважливішими умовами успішної роботи «батьківської школи» були: зацікавленість учителів у здійсненні цієї роботи, з одного боку, і позитивне ставлення батьків до педагогічної освіти, з іншого; практична спрямованість усіх ланок; урахування рівня педагогічної культури батьків і вікових особливостей дітей [8, с. 34].

Щодо батьківської просвіти у США, то на даний період вона досягає дуже високого рівня. Соціальні і педагогічні працівники проводять спеціальні курси для батьків з родинного виховання. На всіх рівнях (школа, мікрорайон, місто та ін.) діють батьківські асоціації, що організовують благодійну діяльність, працюють з неблагополучними сім'ями, ведуть у школах гуртки чи навіть проводять уроки як волонтери. Також у США діють батьківсько-вчительські асоціації, робота яких включає лекції для батьків, групові й індивідуальні бесіди, зустрічі з батьками, відвідування дітей на дому та ін.. В Америці існує велика кількість програм, що навчають батьків у трьох напрямках:

− батьки – діти (FAPE, HIPPY, Anoka, Parent-to-Parent Program);

− батьки – діти –  вчителі (CFC, NEA, The Children’s School);

− підготовка працівників для роботи у сфері батьківської просвіти (Family Life Education Program, the programs of National Council of Family Relations and National Council for Parent Involvement in Education).

Третім пріоритетним напрямком родинного виховання у США, що використовують у спадщині В.О. Сухомлинського, стає підготовка молоді до сімейного життя. Як свідчать історико-педагогічні джерела і роботи вченого, система педагогічної освіти в Павлиській середній школі включала: підготовку старшокласників до сімейного життя (факультативний курс «Культура взаємовідношень у сім'ї»), а молодого подружжя – до виховання майбутніх дітей, ознайомлення батьків з основами виховання підростаючого покоління, підготовку вчителів до виховної роботи з ними (психологічні семінари). Педагог стверджував, що підготовка до виховання дітей повинна розпочинатися задовго до того, як молоде подружжя стане батьками, а продовжуватися повинно поки їхні діти не подорослішають. Тому В.О. Сухомлинський обстоював думку про те, що підготовка молоді до сімейного життя повинна посісти відповідне місце у шкільній програмі, тобто педагог намагався включення цього курсу в навчальні плани всіх шкіл як обов’язкового предмета [35, с.17].

Щодо США, то ідея про підготовку молоді до сімейного життя була пов’язана з діяльністю Американської асоціації домашньої економії (The American Home Economics Association), а втілена на практиці з актом Сміта-Хьюджеса 1917 року (Smith-Hughes of 1917), коли цей курс став читатися у професійних коледжах навчання жінок домашнього господарства. Крім того, з початку XX століття в США починає видаватися журнал «Шлюб і сімейне життя» [8, с.35].

Таким чином, у спадщині В.О. Сухомлинського й у сучасній родинній політиці США існують деякі спільні пріоритетні напрямки родинного виховання: шкільно-сімейне виховання, батьківська просвіта, підготовка молоді до сімейного життя. Для нашої ж країни розв’язання багатьох сімейних проблем справді вимагає використання здобутків і досвіду В.О. Сухомлинського й напрацювань сучасної американської думки з питань родинного виховання.

2.1.3. Використання історико – педагогічної

спадщини В.О. Сухомлинського в освіті Австралії

Індійський філософ та педагог В. Йогендри, який, як і В.О. Сухомлинський, прагнув побудувати  гуманістичну  систему  виховання й навчання дітей  і  в 1977 році заснував в Австралії школу нового напрямку. В цьому закладі він запропонував інноваційну освітню систему, відповідно до якої у виховному процесі тісно взаємодіють учитель, учень і батьки, що дозволяє ґрунтовно й глибоко розвивати індивідуальні здатності дитини [50, с.26].

Школа  загальної  освіти  В. Йогендри (THE SCHOOL OF TOTAL EDUCATION - SOTE)  розташована  недалеко  від  міста  Варвіка,  штат Квінсленд. Щорічно школу відвідує 140 учнів з 1 по 12 клас, це дає вчителю можливість  ближче  контактувати  з  учнями (приблизне  співвідношення 1 учитель до 12 учнів). У школі щотижня проводяться збори вчителів, батьків і різноманітні  семінари. На одному  з  семінарів учителів у школі  загальної освіти виступав Алан Кокериль – жагучий прихильник духовної педагогіки В.О. Сухомлинського. Кокериль розкрив особистість українського педагога та доніс до англомовної аудиторії його принципи й  ідеали. В Австралії Алан Кокериль захистив докторську дисертацію за творчістю В.О. Сухомлинського і  видав  книгу «Кожний  повинен  випромінювати  світло» («Еасh One Must Shine»), у якій англійською мовою викладав основні ідеї В.Сухомлинського: «здоров'я  як  основа  для  всебічного  розвитку  дитини», «естетичне виховання», «роль природи як живого джерела думки» тощо [50, с.27].

Інтерес  до  «Школи  загальної  освіти»  викликаний  тим,  що гуманістичний метод виховання, розроблений В. Йогендрой  і вчителями в «Школі  загальної  освіти»,  дуже  гармонює  з  ідеями  В.О. Сухомлинського.  Так, наприклад, В. Йогендра,  як  і В.О. Сухомлинський,  акцентував  свою увагу на формуванні  високої  духовності  та  моральності  людини  як  серцевині цілісної  освітньої  філософії,  і  це  не  єдиний  схожий  пункт  у  їхніх педагогічних  концепціях.  Первинною  і  суттєвою  основою  для  всебічного розвитку учня вчені вважали здоров’я.