Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Апреля 2014 в 09:33, творческая работа
Рідна культура, як батько і мати, повинна стати невід'ємною частиною душі дитини, початком, що породжує особистість.
Зараз до нас поступово повертається національна пам'ять, і ми по-новому починаємо ставитися до старовинних свят, фольклору, в яких народ залишив саме цінне з своїх культурних здобутків.
Даний досвід роботи допоможе залучити дітей до народної культури свого народу. Завдяки цьому у дітей сформується уявлення про українську культурі. На заняттях вони ознайомляться з виробами народного мистецтва, з традиційними святами, іграми, піснями, потешками, казками, загадками.
Тема досвіду:
„Диференційний підхід до формування національного типу особистості в дошкільному навчальному закладі ”
Рідна культура, як батько і мати, повинна стати невід'ємною частиною душі дитини, початком, що породжує особистість.
Зараз до нас поступово повертається національна пам'ять, і ми по-новому починаємо ставитися до старовинних свят, фольклору, в яких народ залишив саме цінне з своїх культурних здобутків.
Даний досвід роботи допоможе залучити дітей до народної культури свого народу. Завдяки цьому у дітей сформується уявлення про українську культурі. На заняттях вони ознайомляться з виробами народного мистецтва, з традиційними святами, іграми, піснями, потешками, казками, загадками.
Фольклор є найбагатшим джерелом пізнавального і морального розвитку дітей.
4.1.Вступ
Серед гострих проблем відродження національної освіти особливе місце посідає пошук найбільш ефективних методів, форм і засобів виховання та навчання дітей. Допомогти розвивати творчі здібності і захоплення малюків може нічим не замінна протягом усього існування людства, ігрова діяльність. Вона була і лишається провідною для дитини.
Гра сприяє найефективніше об'єднати дітей, де кожен може без тиску і умовлянь проявити свої здібності і таланти.
Гра для дітей - це їхнє життя. Це завжди імпровізація. Завдання вихователя - викликати інтерес до якоїсь події, щоб вона захопила дитину, вразила на її уяву і почуття.
Тому, проводячи заняття з дітьми, я віддаю перевагу нестандартним формам роботи. Це подорожі, розваги, запрошення гостей, хвилини спілкування, змагання та конкурси, вікторини та інші.
Зараз уже ні в кого немає сумніву, що дітей треба більше знайомити з народними традиціями. Виховувати малят слід на зразках народної творчості, прилучаючи їх до народної мудрості і культури, плекаючи щиру любов до рідного краю. Адже тут наше коріння, наші витоки - основа духовного розвитку кожної людини, кожної нації.
Розглянувши всі аспекти процесу соціалізації, я визначила духовну культуру дошкільників як індивідуальний досвід дитини у засвоєнні етичних, моральних, естетичних і художніх цінностей національної культури.
Звертаючи погляд на не таке вже далеке минуле, замислюємось: як виховувались наші дідусі і бабусі, адже бездуховними їх ніяк не назвеш, бо вміли вони не тільки працювати, а й любили свою землю, збудувати власним коштом народний дім, співати, грати. Ці покоління були носіями і творцями національної культури, бо не цуралися рідної мови, пісні, берегли звичаї, обряди, які є виявом високої духовної культури українського народу, тисячоліттями надбаним досвідом предків. Як образно висловився сучасний український філософ М. Лісовий, звичаї та обряди, як і сама етнокультурна, одухотворювали час і являли собою монументальну споруду цілісну і завершену. Складний процес виховання проходив просто і ненав'язливо з великою любов'ю до дітей. Осередком цього процесу була сім'я, яка несла відповідальність за виховання дітей.
Сьогодні виховання і навчання дітей переважно здійснюється в освітніх закладах. Тому з перших років перебування дітей в д/закладах треба формувати духовну культуру на основі традицій національної культури. Але враховуючи особливості мовного середовища у нашому регіоні, де значна частина населення користується російською мовою, як засобом спілкування вимагають від педагогів дошкільників створити умови для виховання у дітей інтересу і поваги до державної мови.
В моїй роботі йде постійний пошук нових шляхів організації навчально - виховного процесу, які пов'язані з успішним розв'язанням питань формування українського мовлення. Діти опановують мовленнєву діяльність, яка здійснюється різними формами мовлення (діалог, монолог) за допомогою слухання та говоріння і цей процес безперервний. Адже розвиток мови іде постійно, під час будь-яких видів діяльності. По-перше, це заняття з розвитку мовлення, які я намагаюсь проводити нетрадиційними, щоб викликати у дітей більшу пізнавальну активність. Дітям такі заняття подобаються. Вони більш активні, їм цікаво, і такі заняття проходить з більшою користю для дітей.
Під час прогулянок, спостережень та праці у природі вивчаю з дітьми народні прикмети, приказки та прислів'я про природу та природні явища. Усна народна творчість з давніх часів використовувалася в педагогіці. К. Д. Ушинський підкреслював їх подвійне значення. Він вважав що народні жанри корисні за своєю формою для навчання дітей рідній мові, а за змістом - для ознайомленням з життям народу, для виховних цілей.
Я широко використовую твори малого народного жанру в повсякденному житті. Завжди можна знайти привід для приказки, загадки, прислів'я та ін. Проводжу заняття з дітьми старшого дошкільного віку, яке повністю побудоване на українських народних прислів'ях та приказках. Наприклад "Чому так у народі говорять" або "Народ скаже, як зав'яже".
Для формування духовної культури дошкільників та ознайомлення із звичаями та обрядами використовую систему занять, до якої входять народно - календарні свята: Різдво, Стрітення, обжинки та інші. Кожне відповідає народним традиціям і поєднується з відповідною підготовчою роботою на музичних заняттях та заняттях з розвитку мовлення, малювання, під час прогулянок. Організації таких свят приділяю велику увагу, тому що під час свята педагоги і батьки мають змогу спостерігати за діяльністю дітей, оцінити рівень розвитку їхніх музичних, мовних, рухових та інших здібностей. Це і якість виконання пісні, і чіткість та ритмічність рухів танцю і вміння грати на дитячих музичних інструментах.
Невичерпна криниця народної педагогіки. Звертаюсь до художнього слова, починаючи з колискових до народних казок. В них оспівана велич і розмаїття природи, розкривається взаємозв'язок різних об'єктів і явищ.
Повсякденне життя дитини - широке поле для використання дитячого фольклору. Народ - це перший історик, перший письменник, перший поет, перший вихователь, перший педагог.
Нема мудріших, ніж народ, учителів
У нього кожне слово - це перлина.
Це праця, це натхнення, це людина...
Одним із принципів Державної національної програми «Освіта. Україна XXI століття» є національна спрямованість освіти, що полягає в її органічному поєднанні з історією і традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу.
З відродженням національної культури, очищенням джерел історичної пам'яті, відновленням принципів гласності, демократизації, гуманізації активізується природний процес пошуку педагогами нового, ефективного у вихованні та навчанні дошкільників. І сьогодні, коли відбувається активне повернення до джерел народного буття, до історії народу, до традиційної обрядовості, фольклорного та етнографічного багатства, які сягають у глибину століть, постало питання: з якого віку слід прилучати особистість до спадщини свого народу, які завдання слід вирішувати, до яких результатів прагнути?
За даними педагогів і психологів саме дошкільний вік є найсприятливішим для закладання будь-яких основ виховного процесу, а створення даної програми з українознавства є результатом такого пошуку, кроком до вдосконалення навчально-виховного процесу в дошкільному закладі.
Особливістю даної програми є: визначення чітких завдань і змісту ознайомлення дітей усіх вікових груп дошкільного закладу з витоками українознавства; розширення кола уявлень дітей про історію України, її минуле в динаміці розвитку — від зародження української державності до сучасного етапу життя українського народу, про його культурні традиції (мистецькі, трудові, мовні, родинно-побутові обрядові тощо), ознайомлення з якими сприяє вихованню любові до свого народу, рідного краю, інтересу до матеріальних (житло, одяг, кулінарія, предмети побуту і вжитку, ремесла тощо) і духовних (традиції, звичаї, обряди, фольклор тощо) цінностей українців.
Досвід роботи показує, що знання дітьми рідної культури є умовою для розуміння культур інших народів. Саме у програмі з українознавства чітко визначено, чого не було зроблено ні науковцями, ні практиками до цього часу, суть та систему українознавчої роботи з дітьми вже раннього, молодшого, старшого дошкільного віку, яка забезпечує розвивальний характер навчання і виховання дітей у сучасному дошкільному закладі та початковій школі.
Основною формою навчання дітей програмою передбачене заняття з українознавства.
В кожній віковій групі планується по 2 заняття на місяць (18 занять на рік) тривалістю:
Тематика занять розподіляється таким чином, щоб діти могли з опорою на попередній досвід збагачувати і розширювати свої знання у наступній віковій групі.
При доборі змісту занять варто дотримуватися принципів доступності, послідовності, систематичності, достовірності, пізнавальності тощо.
Методами роботи з українознавства в дошкільному закладі є:
Узагальнений стислий виклад програми дає змогу творчому вихователеві не лише обмежуватися регламентованими заняттями з українознавства, а й самостійно добирати форми та методи реалізації завдань цього розділу, доповнювати зміст українознавчої роботи з дітьми, враховуючи регіональні особливості своєї місцевості, власний досвід роботи з дошкільниками .
Програма побудована за розділами:
1. Я, моя сім'я, рід, родовід.
2. Моя рідна домівка.
3. Моя друга домівка — дитячий садок.
4. Моє рідне селище.
5. Старовинні предмети побуту і вжитку українців. Сучасне облаштування людського житла.
6. Мої перші іграшки та ігри.
7. Національний одяг українців. Сучасний одяг та взуття.
8. Українська національна кухня. Сучасні рецепти у раціоні харчування українців.
9. Хатні символи та обереги.
10. Усна народна творчість українців.
11. Національні свята, обряди, традиції, звичаї.
12. Наша Батьківщина — Україна. Національна символіка.
13. Історія України для дітей.
14. Мовний етикет.
Програма з українознавства апробована на практиці, її реалізація забезпечує високий рівень знань, умінь та навичок, необхідних для подальшого навчання в школі, якісне виконання «Базового компонента дошкільної освіти в Україні» , зокрема, його змістових ліній « Родина», «Людство», «Предметний світ», «Світ гри», «Світ мистецтва», «Інші люди», «Земля» тощо, державних стандартів освіти.
Завдання та зміст роботи з українознавства
Ранній дошкільний вік (3 – й рік життя)
Дати дітям знання про себе та про найближче оточення: ім'я та прізвище дитини, імена тата і мами, братика та сестрички, інших членів сім'ї.
Сформувати уявлення про те, що в сім'ї всі піклуються про дитину, забавляють її, люблять, пестять. Ознайомити з трудовими діями дорослих за якими дитина спостерігає в побуті (годують, миють, підмітають, перуть, прасують, розстеляють, застеляють, вкладають, одягають, читають тощо). Це роблять для того, щоб дитині й усім, хто з нею проживає, було добре і затишно. Розвивати прагнення до участі у спільній з дорослими діяльності, виконання посильних трудових доручень, до вираження радості від успіхів та співчуття близьким, коли вони стомлені, схвильовані, засмучені.
Виховувати інтерес до дитячого садка — другої домівки дитини, де про неї також дбають. Вчити з допомогою дорослих займатися цікавими іграми, виконувати нескладні доручення, брати участь в іграх-заняттях. Виховувати бажання гратися з однолітками, радіти кожній запропонованій дорослим грі. Вчити дітей весело гратися у народні ігри з нескладними правилами (наприклад: «Хованки», «Дибки- дибки», «Печу, печу хлібчик», «Був собі журавель», «Зайчику, зайчику, де ти бував?», «Пташечка маленька», «Ой ти котик, коточок», «Качка», «Квочка», «Гуси», «Чайку, чайку», «Сорока-ворона», «Ішов лісом-доріжкою сірий вовк», «Біжить зайчик дорогою», «Столярики-молодці» та інші).