Комплексний науковий аналіз стану та перспектив розвитку кримінальної відповідальності за привласнення, розтрату майна, або заволодіння

Як стверджує  А.А. Вознюк, соціально-правову зумовленість спеціальних видів звільнення від  кримінальної відповідальності учасників  організованих груп і злочинних  організацій утворюють соціальні (необхідність виявлення, запобігання, розкриття та розслідування злочинів, учинених учасниками організованих груп і злочинних організацій), кримінально-правові (високий ступінь суспільної небезпеки злочинів, учинених учасниками організованих груп і злочинних організацій, економія кримінальної репресії), кримінологічні (високий ступінь латентності цих злочинів і складність запобігання їм), кримінально-процесуальні та оперативно-розшукові (складність виявлення, розкриття та розслідування злочинів, учинених учасниками організованих груп і злочинних організацій), міжнародно-правові (вимоги та рекомендації міжнародних нормативно-правових актів у сфері протидії злочинам, учиненим учасниками організованих груп та злочинних організацій) чинники [16, c. 8].

Екстраполюючи зазначене визначення на предмет  нашого дослідження можна стверджувати, що у разі запровадження звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого  ст. 191 КК можливою передумовою звільнення від кримінальної відповідальності буде вчинення злочину, передбаченого ст. 191 КК України.

Можливою ж  умовою звільнення від кримінальної відповідальності є добровільне  повідомлення правоохоронному органу або іншому органу державної влади  та сприяння розкриттю злочину, якщо в її діях немає складу іншого злочину.

Добровільне повідомлення має місце до порушення проти  особи кримінальної справи. Якщо кримінальну  справу вже порушено за наявністю  ознак злочину, таке повідомлення заявником  має бути зроблене до винесення постанови  про притягнення її як обвинуваченого. Адресатом добровільного повідомлення може бути орган дізнання, дізнавач, слідчий, прокурор, суддя або суд, а зміст повідомлення має становити інформація про злочин. Ця ознака полягає у активних фізичних діях особи, яка вчинила злочин, що ставить передумову звільнення від кримінальної відповідальності.

Пленум Верховного Суду України стосовно ч. 3 ст. 369 КК України роз’яснив, що добровільною слід вважати усну чи письмову заяву в органи внутрішніх справ, прокуратуру, суд, інший державний орган, наділений правом порушувати кримінальну справу, зроблену з будь-яких мотивів, але не в зв’язку з тим, що про даний хабар стало відомо органам влади чи компетентним службовим особам [81, c. 11].

До правоохоронних органів  за законодавством України відносяться органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції [78].

Органи влади –  це поняття більш широке і воно охоплює собою як правоохоронні органи, так і інші органи влади. За Конституцією України державна влада здійснюється на засадах їх розподілу на законодавчу, виконавчу і судову (частина 1 статті 6). Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України (стаття 72 Конституції України). Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (частина 1 статті 113). Входять ще до цієї системи центральні та місцеві органи виконавчої влади. Відповідно до Указу Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади”, такими органами, окрім Кабінету Міністрів є міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (пункт 1 Указу). Відповідно до пункту 5 цього ж Указу центральні органи можуть мати свої територіальні органи (наприклад, обласні чи районні управління) [80]. Місцевими ж органами виконавчої влади відносно до частини 1 статті 118 Конституції є обласні, районні та міські у містах Києві та Севастополі державні адміністрації. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” вони можуть мати у своєму складі управління, відділи та інші структурні підрозділи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України [79].

Судову владу в Україні  здійснюють виключно суди. Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. До судів загальної юрисдикції відносяться загальні (Верховний Суд України, обласні, районні та прирівняні до них суди) та спеціалізовані суди. Не можна погодитися з думкою тих вчених, які прирівнюють органи місцевого самоврядування до органів державної влади [99, c. 677-678]. Очевидно, що за змістом Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування становлять окремі владні системи, автономні одне від одного: державну та громадську відповідно.

Вважаємо, що у кожному  випадку кінцевим адресатом отримання  зданих особою засобів має стати  орган, який повноважний порушити кримінальну  справу щодо цієї особи чи звільнити  її від кримінальної відповідальності. Такими органами, відповідно до статті 4 КПК України є суд, прокурор, слідчий чи орган дізнання. Тому, якщо про вчинений злочин повідомлено безпосередньо не їм, орган, який їх прийняв, зобов’язаний повідомити ці органи про факт отримання заяви або повідомлення та попередити про це суду, прокуратуру, слідчого чи орган дізнання для вирішення питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності або звільнення її від такої.

Сприяння розкриттю  злочину – це сприяння органам  досудового розслідування чи суду в  отриманні фактичних даних про злочин. При цьому законодавство не встановлює будь-якого критерію для визначення ступеня сприяння розкриттю злочинів. Як відомо, закон не встановив, а практика не виробила критерію розмежування активного і звичайного сприяння розкриттю злочину. Тому слід погодитися з твердженням А.Р. Сафронова, про те, що оскільки будь-яка допомога обвинуваченого в розкритті злочину об’єктивно полегшує його розслідування, і тим самим зменшує соціально-негативні наслідки скоєного, вона повинна враховуватись при характеристиці його посткримінальної поведінки [84, c. 16] і передбачити в якості умови звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ст. 191 КК України саме сприяння у розкритті злочину незалежно від того було воно активним чи ні, головне, щоб воно було ініціативним.

Таким чином, пропонуємо таку спеціальну норму щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого  ст. 191 КК України:

 звільняється від  кримінальної відповідальності  за діяння, передбачене цією статтею, особа, яка добровільно повідомила про нього правоохоронний орган або інший орган державної влади, повністю відшкодувала шкоду, що було нанесено вчиненням злочину, і сприяла його розкриттю, якщо в її діях немає складу іншого злочину.

 

 

ВИСНОВКИ

 

У результаті проведеного дослідження вирішено завдання, що полягає у визначенні об'єктивних і суб'єктивних ознак  злочину, передбаченого ст. 191 КК, форм кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину та кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак. Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки.

На підставі проведеного дослідження і трактування  об’єкта злочинів як суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, їх класифікації на загальний, родовий  та безпосередній (а останнього, в свою чергу, на основний та додатковий), родовим об’єктом злочину, передбаченого ст. 191 КК, пропонується визнавати економічні відносини власності, опосередковані правом власності. Економічні відносини власності представляють собою ставлення власника до майна чи інших об’єктів матеріального світу як до належних йому, яке реалізується у правових відносинах власності, що знаходить вираження в суб’єктивних правомочностях суб’єкта власності: володінні, користуванні й розпорядженні майном чи іншими об’єктами відносин власності.

Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 191 КК, визнаються відносини власності в рамках певної їх правової форми залежно від правового статусу суб’єктів права власності: відносини приватної, комунальної й державної форм власності.

Додатковими об'єктом  злочину, передбаченого ст. 191 КК, є  суспільні відносини у сфері  службової діяльності.

Предметом злочину, передбаченого ст. 191 КК, є майно чи прирівняні до нього інші об’єкти (предмети) або явища матеріального світу, доступні для сприйняття зовні (у тому числі шляхом фіксації їх спеціальними технічними засобами), які є об’єктами правових відносин власності, характеризуються при цьому фізичною, економічною, соціальною та юридичною ознаками й виступають матеріальною формою вираження («субстратом») або необхідною умовою функціонування суспільних економічних відносин власності, що охороняються кримінальним законом і шляхом безпосереднього впливу на які та (або) у зв'язку з якими чи з приводу яких учиняються злочини, передбачені Розділом VI Особливої частини КК.

Для визнання конкретного майна або іншого об’єкту матеріального світу  предметом злочину, передбаченого ст. 191 КК, необхідно встановити наявність у таких об’єктів всіх чотирьох ознак: фізичної, економічної, соціальної та юридичної. Відсутність хоча б однієї з цих ознак унеможливлює визнання дій винного як злочину проти власності через відсутність такої обов’язкової ознаки складу цього злочину як його предмет.

Крім загальних обов’язкових ознак предмет злочину, передбаченого ст. 191 КК, має спеціальні (додаткові) ознаки, що конкретизують (уточнюють) предмет даних злочинів. Це правовий зв'язок винної особи й майна як предмета злочину – воно їй ввірено, перебуває в її віданні або доручено для зберігання чи охорони.

Ознаками об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 191 КК, є: привласнення, розтрата майна, або заволодіння ним, шляхом зловживання службовим становищем. Ці ознаки об'єктивної сторони розглядаються в роботі як альтернативні протиправні та суспільно небезпечні дії одного й того самого складу злочину, передбаченого ст. 191 КК. Стверджується, що даний злочин може бути вчинено тільки шляхом активної поведінки – дії.

Об’єктивна  сторона складу розглядуваного злочину  характеризується складністю та певною казуїстичністю. У зв’язку з цим зроблено спробу виробити низку загальних ознак, притаманних усім його формам.

Для описання різних форм злочинного діяння, передбаченого  аналізованою нормою, законодавець використовує таке поняття, як «заволодіння». Робиться висновок про те, що заволодіння виступає загальною ознакою і для таких форм злочинного діяння, як привласнення, розтрата майна.

Злочин, передбачений ст. 191 КК, може бути вчинений лише з прямим умислом.

Відповідно  до цього, вважаємо, що в санкціях ст. 191 КК України межі покарання мають бути більш конкретизованими, диференційованими відповідно до суспільної небезпеки як основного складу, так і кваліфікуючих ознак цього злочину.

Виходячи з  санкції ч. 1 ст. 191 КК, додаткове покарання  у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю може бути приєднано до основного покарання у виді штрафу, що суперечить сучасній системі покарань. У таких випадках необхідно покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю при побудові санкцій включати як основне.

Запропоновано таку спеціальну норму щодо звільнення особи від  кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 191 КК України:

 звільняється від  кримінальної відповідальності  за діяння, передбачене цією статтею, особа, яка добровільно повідомила про нього правоохоронний орган або інший орган державної влади, повністю відшкодувала шкоду, що було нанесено вчиненням злочину, і сприяла його розкриттю, якщо в її діях немає складу іншого злочину.

В результаті проведеного  дослідження запропоновано також:

– викласти п. 1 примітки до ст. 185 КК у наступній редакції: “У статтях 185, 186, 188¹ та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 262, 289, 308, 312, 313, 410 цього Кодексу”.

– викласти п. 3 примітки до ст. 185 КК у такій редакції: “У статтях 185, 186, 188, 190, 191 цього Кодексу у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. У статтях 187 та 189 цього Кодексу злочин вважається таким, що спрямований на заволодіння майном у великих розмірах, якщо особа або група осіб мала на меті заволодіти майном, вартість якого в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину”.

 – викласти п. 4 примітки до ст. 185 КК у такій редакції: “У статтях 185-187, 190, 191 цього Кодексу в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. У статтях 187 та 189 цього Кодексу злочин вважається таким, що спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах, якщо особа або група осіб мала на меті заволодіти майном, вартість якого в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину”.