Словарь дипломатической єтики

Автентичний текст — оригінальний    текст   будь-якого   документа.    В міжнародному праві другою стадією заключення міжнародних договорів є встановлення автентичності тексту, яке означає, що текст міжнародного договору є остаточним. Якщо текст договору складається на двох або кількох мовах, то в його заключних статтях обов'язково зазначається, що всі тексти «мають однакову силу», тобто вважаються автентичними, однаково оригінальними.

Агент дипломатичний — міжнародно-правове визначення глав та членів дипломатичного персоналу дипломатичних представництв іноземних держав в країні перебування, яке в нинішній дипломатичній практиці вживається дуже рідко. Згідно з Віденським  регламентом   1815   р.   це  визначення стосувалося лише глав диппредставництв.  Проте активізація   міжнародних    відносин,    збільшення кількості  постійних посольств  і  місій та їх співробітників спричинилися до того, що й останні почали розглядатися як дипломатичні агенти, а не як прислуга посла чи посланника. Згідно з положенням Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. дипломатичними агентами визначені глави і члени дипломатичного персоналу диппредставництва. Вони входять до дипломатичного корпусу в країні перебування, мають однаковий міжнародно-правовий статус і відрізняються лише згідно з протокольним старшинством. Вони мають відповідні дипломатичні ранги і, як правило, дипломатичні паспорти. Після офіційної акредитації в країні перебування в МЗС цієї країни вони отримують дипломатичні картки, які дають їм право користуватися дипломатичними привілеями та імунітетами.

Агреман (фр. agrement — згода) — згода уряду приймаючої держави на призначення певної особи главою дипломатичного представництва акридитуючої держави. Як правило, агреман запитується через міністерство закордонних справ приймаючої держави письмово або усно. Таким самим чином і надається відповідь. При запиті на агреман МЗС приймаючої держави надається довідка про особу, що пропонується на главу дипломатичного представництва з короткими біографічними даними (рік народження, освіта, службова діяльність, знання іноземних мов, сімейний стан). Переписка про запит на агреман та відповідь на нього, а особливо коли це відмова, не розголошуються.

В разі отримання агреману кандидат на посаду главии диппредставництва стає persona grata, а у випадку відмови він вважається persona non grata. Негативна відповідь на запит агреману в офіційному порядку не надається, а затримка з відповіддю протягом довшого часу розцінюється як небажання приймати запропоновану особу. Мотивів відмови приймаюча країна повідомляти не зобов'язана.

Ад інтерім (лат. ad interim, par interim — тимчасово). Цей термін вживається перед назвою посади дипломатичної особи, що уповноважена підписати акт чи документ, і означає, що ця особа лише тимчасово перебуває на цій посаді.  В дипломатичній практиці   повірений   у   справах,   який   тимчасово заміняє відсутнього главу диппредставництва (відпустка, хвороба і т. ін.), іменується charge d'affaires ad interim   (тимчасовий   повірений  у справах)   і  його прізвище повідомляється МЗС країни перебування. Тимчасові повірені у справах не є особливим класом глав диппредставництв, а лише заступають їх на час відсутності.

Акредитування (лат. accredere — довіряти) — процедура призначення і вступ на посаду глави дипломатичного представництва. Акредитування складається з кількох етапів: по-перше, це внутрішні акти держави — добір кандидата, його попереднє погодження   з   главою   держави,   парламентським комітетом; по-друге, запит агреману (згоди приймаючої держави на призначення цієї кандидатури), бо, згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. (ст. 4), акредитуюча сторона повинна «переконатися у тому, що країна перебування дала агреман на ту особу, яку вона має намір акредитувати як главу представництва в цій державі»; по-третє, вручення вірчих грамот главою дипломатичного представництва главі приймаючої держави.

В більшості країн світу, в тому числі і в Україні, глава диппредставництва вважається таким, що офіційно розпочав виконання своїх обов'язків та є акредитованм при главі держави з моменту вручення вірчих грамот або листа від міністра закордонних справ акредитуючої держави (для повірених у справах).

Акт дипломатичний (лат. actus — дія, actum — документ) — дія чи заява органу зовнішніх зносин держави (МЗС, посольства, представництва), які можуть мати політичні чи міжнародно-правові наслідки. Дипломатичними актами є процедура встановлення дипломатичних відносин, вручення вірчих грамот, підписання міжнародних договорів і т.п. Дипломатичними актами (в розумінні документів) є дипломатична нота, міжнародний договір, пам'ятна записка, меморандум тощо.

Актор міжнародний (лат. actor — учасник) — учасник   (сторона)   міжнародних   відносин.   Цей термін частіше вживається західними дослідниками в царині міжнародних відносин. Міжнародними акторами   вважаються   насамперед   держави   як учасники міжнародної взаємодії з іншими партнерами;   міжнародні  організації  та  коаліції.   Якщо раніше головними гравцями на міжнародній арені виступали в основному держави, то на сучасному етапі  розвитку  міжнародних  взаємовідносин  все більше посилюється роль міжурядових та неурядових організацій,  транснаціональних об'єднань та корпорацій. Отже, міжнародні актори можуть бути державними і недержавними, національними (держави)      і     транснаціональними      (міждержавні об'єднання, регіони) та універсальними.

А ля фуршет (франц. a la fourchette — з виделки) — один з видів вечірнього прийому, аналогічний коктейлю. Проводиться зазвичай між 17.00 - 19.00 і триває близько двох годин. В сьогоднішній повсякденній дипломатичній практиці між фуршетом і коктейлем принципової різниці не має. Стіл (столи) накриваються білою або кольоровою скатертиною майже до підлоги (5-10 см від неї) Бажано, щоб він був вищим від звичайного, щоб було зручно їсти стоячи. Холодні закуски ставлять на середину столу, подалі від країв, щоб гості  могли ставити туди свої тарілки. Тарілки та стоолові прибори ставлять по кутках столу. Обов’язковий буфет (або буфети) з напоями. У великому приміщенні для зручності таким способом можна накрити кілька столів на 6-8 осіб кожний. Після холодних закусок подають жюльєн (тушковану сграву з м'яса птиці або грибів), можна подавити гарячі сосиски, маленькі котлети (фрикадельки) з відповідними соусами. Після гарячої закуски гостей пригощають десертом — сиром, фруктами, желе, морозивом. В українських посольствах дуже популярні українські вареники. Наприкінці прийому подають каву. Гості обслуговують себе самі, офіціанти лише замінюють посуд, поповнюють блюда, наливають напої і подають десерт.

Альтернат (фр. alternat, лат. alternare — чергуватись, змінюватись) — правила, щодо порядку підписання міжнародних договорів. Згідно з правилом альтернату в екземплярі міжнародного договору, який підписує певна конкретна договірна сторона, назва країни, підпис уповноваженої особи, печатка, а також сам текст договору мовою цієї  договірної  сторони   ставляться   на   першому місці. Під час підписання договору більш почесним вважається місце під текстом договору зліва, або якщо підписи ставляться один над одним, то зверху.  У текстах договорів на мовах, які  пишуться справа наліво (наприклад арабська), більш почесним вважається, місце підпису справа. Застосування правила альтернату засвідчує суверенну рівність держав, що домовляються, і воно суворо дотримується в двосторонніх відносинах, у яких договори, як правило, складаються на двох мовах. При підписанні багатосторонніх міжнародних договорів або договорів за участі міжнародних організацій правило альтернату не застосовується. Тут підписи ставляться   в  алфавітному   порядку,   виходячи   з англійського чи французького алфавіту, або взагалі без будь-якого чітко визначеного порядку.

Аналітичні документи — документи дипломатичного листування (політичні звіти, політичні листи, довідки, аналітичні огляди), які, як правило, дають структурований виклад конкретних питань з прогнозом та пропозиціями   заходів, які доцільно  здійснити. У випадку невизначеності в аналітичних документах даються пропозиції щодо альтернатив вирішення проблеми чи питання з оцінкою  позитивних  і  негативних  наслідків їх  реалізації пропонуються комплексні заходи.

Архіви дипломатичні — це  сукупність дипломатичних документальних матеріалів, що відкладаються у процесі діяльності відомства закордонних справ та його закордонних представництв.

У міжнародній дипломатичній практиці поняття диппломатичні архіви стосується насамперед архівів дипломатичних і консульських установ, які згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. є недоторканними в будь-який час і незалежно від місця їх знаходження.

Аташе (фр. attache — прикріплений) — посада або ранг дипломатичного працівника. В дипломатичній практиці існують такі категорії аташе:

1. Аташе військові, військово-морські, військово-повітряні — представники військового відомства акредитуючої держави при військовому відомстві країни перебування (належать до старших дипломатичних агентів диппредставництва ).

2. Аташе спеціальні — висококваліфіковані представники різних відомств акредитуючої держави (з питань промисловості, сільського господарства, фінансів, торгівлі, культури, науки, техніки і т.п.), яким доручається в країні перебування вивчати питання по їх спеціальності і сприяти розвиткові зв'язків між відомствами своєї та приймаючої сторони.

3. Аташе з питань преси (прес-аташе) — один з дипломатів, який на професійному рівні займається в диппредставництві проблемами преси та інформації, зв'язками зі ЗМІ.

4. Аташе дипломатичний — молодший дипломатичний працівник (фактично початкуючий дипломат) центрального апарату або диппредставництва.

5. Аташе почесні — особи, які ще не є штатними працівниками МЗС, але можуть проходити тут або в диппредставництві стажування, не отримуючи при цьому оплати. Після успішного стажування такі особи можуть бути зараховані в штат. Ця  практика характерна для деяких зарубіжних країн.

  Відповідно до Закону України «Про дипломатичні ранги України» (2002 р.) аташе — перший дипломатичний  ранг  молодшого дипломатичного персоналу.

Всі категорії аташе (за виключенням почесних) включаються до складу дипломатичного корпусу і користуються   дипломатичними   привілеями   та імунітетами.

Аудієнція дипломатична (лат. audientia — слухання) — прийом главою держави, главою уряду, главою зовнішньополітичного відомства чи іншим членом уряду дипломатичного представника. В залежності від місцевих протокольних правил, під класу дипломатичного представника і характеру аудієнції прийом може відбуватися в урочистій обстановці або конфіденціально без протокольного церемоніалу.   В обов'язковій  урочистій обстановці проходить вручення дипломатичним представником вірчих грамот главі держави.

Брифінг (анг.  briefing  —   інструктування)  — зустрічі, бесіди представників зовнішньополітичних відомств, диппредставництв, інших державних установ  та  інституцій,   міжнародних  організацій  з представниками   ЗМІ   для   інформування   їх   про якісь важливі політичні події, переговори, конференції, форуми, засідання, про позиції сторін, досягнуті домовленості. На відміну від прес-конференцій вони менш офіційні і короткотривалі, переслідують  мету  інформування  журналістів.   Під час   брифінгів   їм   можуть   вручатися   спеціально підготовлені  матеріали.   Брифінги   проходять,  як правило, без запитань представників ЗМІ.

Ввічливість міжнародна — акти добросусідства, дружелюбності, гостинності і особливої уваги, зменшення формальностей, а також надання пільг, привілеїв та послуг іноземним державам і громадянам, виходячи не з вимог міжнародно-правових норм, а керуючись доброю волею держави, яка здійснює ці акти (наприклад, одностороння відміна Україною віз для громадян ЄС, США, Канади; Швейцарії, Японії).

Актии міжнародної ввічливості абсолютно не означаюгь   аналогічності    відповідних   дій,   а   тим більше вимог щодо їх аналогічності,  проте така взаємність є очікуваною і бажаною.

Недотримання актів міжнародної ввічливості може розцінюватися як недружній акт, але не вважається порушенням міжнародних зобов'язань і не тягне за собою відповідальності згідно з міжнародним правом.

Вечеря, як і обід — найбільш почесний вид прийому. Як правило, розпочинається о 21.00, а то й пізніше і триває 2—3 години. Столи ставлять в одну лінію, або у вигляді букви «П» чи «Т». Можливе розміщення за окремими столами (круглі столи на 6—8 осіб). Столи накривають білими скатертинами, а накрохмалені білі серветки кладуть на тарілки для хліба або ставлять у спеціальних підставках. Обов'язкова розсадка за столами у чітко визначеному порядку. На почесних місцях за урочистим столом завжди сидять лицем до вхідних дверей або, якщо це неможливо, до вікон, що виходять в сад, в парк, на вулицю. Стіл прикрашають квітами і маленькою холодною закускою з декоративними овочами.

Меню   складається   з  двох   холодних   закусок (рибної і м'ясної), овочевого салату. Після закусок подають бульйон з грінками, потім гарячу рибну і м'ясну страви з по-різному приготовленими овочами. Обід закінчується десертом, до якого зі столу забирають весь посуд, що призначався до попередньої їжі. На десерт подають різні солодкі блюда, желе, ягоди з вершками, в українському варіанті — вареники з солодким сиром або фруктами. Якщо солодке подають у загальному посуді, то стіл сервірують відповідним посудом, десертними або чайними ложками, виделками. Солодке порціями ставлять перед гостем з правого боку. На завершення вечері подають каву або чай.