Словарь дипломатической єтики

Запрошення — один з видів дипломатичного листування, який використовується при проведенні дипломатичних прийомів. Відомство закордонних справ та дипломатичні представництва виготовляють друкарським способом на цупкому папері спеціальні бланки запрошень, в які потім від руки вписують прізвище та посаду запрошеної особи, вид прийому, місце, дату і час проведення. З нагоди особливих дат, наприклад ювілею держави, можуть виготовлятись спеціальні, красиво оформлені запрошення. Взагалі прийоми влаштовуються знагоди національного свята, встановлення дипломтичних відносин, візиту до країни перебування глави держави або глави уряду. Якщо важливо знати чи запрошена особа буде присутньою на прийомі, то у правому нижньому куті запрошення проставляється абревіатура «R.S.V.P.» (фр. respondez_; s'il vous plait — просимо відповісти) і при цьому проставляється номер телефону, по якому може бути надана відповідь. Слід мати на увазі, що відповідь на запрошення з літерами R.S.V.P. вважається ознакою  високої дипломатичної культури,  хоча  ці літери проставляються не завжди, а особливо, якщо запрошується велика кількість гостей. Запрошення  головних  гостей  прийому  —  президента, прем'єр-міністра,  глави  парламенту,  міністра закордонних справ — може попередньо узгоджуватись і в разі їх згоди літери R.S.V.P. не проставляються, а може робитися від руки надпис «р.m» (фр. pour memoire — для пам'яті). Якщо в запрошенні вказується і форма одягу, то літери R.S.V.P. і номер телефону проставляються в лівому нижньому куті, а в правому — форма одягу (темний костюм   (dark   suit),   сукня   (dress),   або   смокінг (black tie)довга (вечірня) сукня (long dress), або фрак (white tіе)/вечірня сукня (full dress)). Запрошення   розсилаються  за  два  тижні   (а   можна  і раніше) в білих заклеєних конвертах. Вписування до бланка запрошення, зроблені друкарським способом, вважаються менш почесними, ніж від руки.

Заяви — одно-, дво- та багатосторонні дипломатичні документи. Заяви уряду, міністерства закордонних справ або його прес-центру, посольства держави — це позиційні документи, які застосовуються з метою оперативного реагування на  найважливіші міжнародні події, для висловлення позиції офіційного органу держави з того чи іншого конкретного питання. Заяви уряду, МЗС не є прямим зверненням до уряду чи урядів, хоча і несуть велике смислове і змістовне навантаження. Такі документи не обов'язково вимагають офіційної відповіді, але можуть бути опублікованими в ЗМІ або спеціально направленими з супровідною нотою відповідним державам. Заяви посольства в країні перебування можуть оприлюднюватись лише після погодження з МЗС своєї держави. Часто приймаються спільні заяви (особливо після завершення важливих візитів), які інформують громадськість про наслідки переговорів, про досягнуті домовленості або розбіжності з тих чи інших питань, про особливу позицію того чи іншого учасника переговорів. Інколи заява, в якій йдеться про досягнуті домовленості, рішення чи угоди, що не втілені в якісь інші офіційні форми, може розглядатися як міжнародний договір.

Інсурекція (лат. insurrectus — повсталий) — у дипломатичному праві — відмова диппрацівника виконувати свої повноваження у зв'язку зі зміною уряду чи вищих посадових осіб держави; принциповою незгодою з рішеннями відповідного органу державної влади чи посадових осіб. Відповідно до ст. 43 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 функції такого дипломатичного агента припиняються після відповідного повідомлення акредитуючою державою країни перебування. В сучасній дипломатичній практиці інсурекція є скоріше винятком, оскільки правила поведінки диппрацівників, наприклад в Україні, чітко обумовлені в Законі України «Про дипломатичну службу», а також кореспондують з відповідними положеннями Конституції України.

Інтернунцій (лат. internuntius — посередник, вісник) — глава дипломатичного представництва Ватикану, який акредитувався при главах держав. За принципом старшинства належав до другого класу дипломатичних представників, що відповідав класу посланника. За дипломатичним класом та ієрархією дипломатичної служби Ватикану він йшов за нунцієм. Починаючи з XVII ст. інтернунції як   представники   другого   класу   очолювали   і відповідні представництва, які не відігравали значної ролі в зовнішній політиці Ватикану переважно в країнах некатолицького віросповідання. Рівень інтернунціїв викликав ряд протокольних незручностей, оскільки був недостатньо високим. Відповідно до нового Кодексу канонічного права від 1983 p. категорію інтернунціїв у дипломатичній службі Ватикану було ліквідовано.

Картка    акредитаційна    —    документ,    що засвідчує належність її власника до осіб, які користуються    дипломатичними    або    консульськими привілеями та імунітетами; оформляється управлінням державного (дипломатичного) протоколу відомства закордонних справ країни перебування під час акредитації   співробітників   дипломатичних   і   консульських установ та членів їх сімей. Відповідно до Положення про акредитацію співробітників дипломатичних і консульських установ іноземних держав, міжнародних організацій та їх представництв, інших іноземних організацій від 28.01.2003 р. в Україні видаються чотири види акредитаційних карток: серія «Д»  —  дипломатичні,  серія  «К»  —  консульські, серія «С» — службові, серія «А» — звичайні. Акредитаційні  картки  видаються  на  підставі  паспортів (національних, дипломатичних,  службових,  звичайних   з   підтверджувальним   записом   про   акредитаційний статус та відповідної нотифікації). Акредитаційна  картка   видається:  дипломатична  та   консульська — на 4 роки, службова — на 3, звичайна — на 2 роки. Акредитаційна картка повертається до МЗС, якщо закінчився термін її дії та у зв'язку зі зміною посади або статусу осіб, яким вона належить, в т.ч. і у випадку дострокового від'їзду.

Картка візитна — інформаційний засіб, що широко використовується в сучасній дипломатичній практиці для встановлення і підтримки зв'язків з офіційними особами, дипломатичним корпусом, з представниками ділових кіл і громадських організацій країни перебування. В дипломатичній практиці використовуються три основні види візитних карток: офіційні, приватні і спільні. Офіційні візитні картки (зазвичай розміром 9x5 см — для чоловіків 7,5х5,5 см — для жінок) — це лаконічні документи, що друкуються на білому цупкому папері шрифтом, близьким до рукопису. На офіційній візитній картці дипломатів вгорі друкується герб країни, потім ім'я та прізвище дипломата, його посада і столиця країни, де він зараз перебуває на службі. Можуть подаватися й інші реквізити: адреса і телефони, адреса електронної пошти, FAX. На візитних квртках дружин дипломатів проставляється лише ім'я та прізвище і назва столиці країни перебування. Виготовлення приватної візитної картки залежить від фантазії її власника. В дипломатичній практиці використовуються і спільні візитні картки, де вказується імена дружини і чоловіка, їхнє прізвище і назва столиці країни перебування. Такі картки використовуються, щоб висловити спільне ставлення до тієї чи іншої особи.

У міжнародній практиці застосовуються короткі і символи, які виражають ставлення власника картки до того, кому вона призначається, або інтенцію, з якої вона посилається. Ці символи, що означають подяку і побажання, пишуться чорним олівцем у лівому нижньому куті візитної картки: p.f. — pour feliciter — привітання; p.r. — pour remercier — подяка; p.f.N.A. — pour feliciter Nouvel An — побажання з нагоди Нового року; p.f.F.N. — pour feliciter Fete Nationale — поздоровлення з нагоди Національного свята; p.p. — pour presenter — відрекомендування іншої особи; р.с. — pour condoleances — співчуття; р.р.с.  —  pour prendre conge  —  прощання у зв'язку з остаточним від'їздом з країни у випадку, коли не складається прощальний візит.

На візитних картках можуть робитися й інші надписи, коли це стосується менш офіційних випадків, залежить від рівня і характеру стосунків з особою, якій посилається картка, від звичаїв, які панують в цій країні. Текст зазвичай пишеться від руки, короткий, від третьої особи — найчастіше внизу картки:

вітає з Різдвом Христовим і Новим роком;

вітає з днем іменин;

дякує за запрошення на концерт, за сувенір;

 дякує за привітання;

з найкращими побажаннями (при передачі сувенірів, квітів і т.п.).

Дипломатичні візитні картки друкуються однією або двома мовами: рідною та мовою країни перебування або рідною й англійською, залежно від реальної обстановки і потреби.

Картка кувертна — картка, виготовлена з цупкого паперу, розміром візитної картки, на якій від руки або друкованим способом надруковано ім'я й прізвище особи, яка запрошена на прийом. Таки картка ставиться на стіл на тому місці, де має сидіти запрошена особа. Якщо запрошується особа високого рангу, то може вказуватися лише її посада: напр., Його Високоповажність Президент України, Його Високоповажність Прем'єр-Міністр ІІІвеції, Міністр юстиції Чеської Республіки.

Кувертні картки застосовуються тоді, коли запрошується більше 8 гостей і прийом має урочистий характер. При меншій кількості гостей місце за і столом їм вказують господарі.

Келих вина або келих шампанського — один з видів дипломатичного прийому, який, як правило, проводиться з нагоди національного свята, перебування офіційної делегації, відкриття національної виставки, підписання важливих міждержавних документів, з нагоди від'їзду посла. Призначається такий прийом зазвичай на 12 год і триває годину-півтори. На таких прийомах гостям подається шампанське, вино, соки, мінеральна вода. Подаються легкі закуски у вигляді канапок, які, як і напої розносяться офіціантами. Форма одягу — повсякденна. Можливе запрошення гостей з дружинами.

Коктейль (англ. cocktail) — один з найбільш поширених вечірніх прийомів. Розпочинається він між 17—18 год і триває до двох годин. Коктейль може проводитися з нагоди національного свята, перебування в країні офіційної делегації та інших подій. Офіціанти розносять налиті в келихи напої. Може влаштовуватися буфет-бар із спиртними напоями. В якості закусок подаються канале (міні-бутерброди) з різними солоними маслами, кремами, паштетами, рибою, м'ясом, солоні міні-тістечка,  печиво.  До  коктейльного  столу  підходять   і фаршировані яйця з різними начинками, солоний і солодкий мигдаль, горіхи, фрукти. Подається також солодке печиво, міні-тістечка з кремом, вершками, желе.  Перед закінченням заходу для підкреслення його урочистості може подаватися шампанське, морозиво, кава. Під час такого прийому гості стоять. Одяг — вечірній, але для підкреслення урочистості заходу у запрошенні може вказуватися особлива форма одягу (наприклад, смокінг). Загальні правила фуршетних прийомів. Якщо в  запрошенні  вказано  час  початку  і  закінчення прийому (17.00-19.00,  18.00-20.00), то гості можуть приходити і відходити у будь-який вказаний час, але нормальним вважається перебування на прийомі до півтори години. Перші гості збираються   протягом   перших   15—30  хвилин.   Прихід   на прийом на початку і залишення його наприкінці вважаються проявом особливої поваги до господарів. Пізнє прибуття і раннє залишення прийому (без вагомих причин) може сприйматися як бажання гостя підкреслити натягнуті відносини з господарями.  Першими  на  прийом  прибувають  нижчі рангом співробітники, а від'їзд відбувається у зворотному порядку — спочатку відбувають вищі рангом гості. Господар і господиня на таких прийомах зустрічають і проводжають гостей. Якщо прийом влаштовується для обмеженого кола гостей і господиня з господарем менше зв'язані зустріччю проводжанням, то вони можуть більше уваги приділити бесідам з гостями.

Комюніке (фр. communique, лат. communico — повідомляю) — офіційне повідомлення про хід та результати  переговорів,  про  досягнуті  домовленості. Комюніке може бути коротким — у вигляді повідомлення або більш широким — з викладенням   змісту переговорів чи досягнутих угод та їх публікацією. Комюніке відрізняється від усіх інших дипломатичних документів перш за все тим, що це документ двосторонніх або багатосторонніх переговорів,   який   в   обов'язковому   порядку   узгоджується сторонами і за своїм характером відноситься до міжнародно-правових документів.

Консул (лат. consul) — 1) У Стародавньому Римі періоду республіки — це титул двох виборних найвищих службових осіб, у період імперії — почесний титул.

2)    У Франції в період Консульства (1799— 11104 pp.) за конституцією — титул трьох керівників виконавчої влади, з яких тільки перший консул, а ним був Наполеон Бонапарт, мав повноваження приймати рішення.

3)   Консул — це службова (посадова) особа однієї держави, що за згодою іншої держави постійно перебуває у певному районі (консульському окрузі) її території, здійснює там представництво і захист економічних та юридичних інтересів своєї держави, її громадян або юридичних осіб. Консул, відповідно до Віденської конвенції про консульські зносини 1963, — це глава консульської установи одного з чотирьох класів: генеральний консул, консул, віце-консул, консульський агент. Він приступає до виконання своїх обов'язків  після отримання  консульського патенту від акредитуючої держави та екзекватури від держави перебування. У своїй діяльності підпорядкований безпосередньо МЗС країни, яку він представляє, та діє під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва в країні перебування.  Консул  —  це посадова консульська особа, що працює в Генеральному консульстві і виконує відповідні консульські функції. В сучасній консульській практиці крім штатних (професійних) консулів можуть бути і нештатні (почесні) консули з числа   громадян   країни   перебування,   які   займають певне становище в суспільстві, мають необхідні особисті якості, не перебувають на державній службі і не беруть участі в політичному житті. Консули всіх класів користуються консульськими імунітетами та привілеями.

Консульська картка — один з видів акредитаційних карток, які видаються штатним консульським посадовим особам консульських установ в країні перебування та членам їх сімей, а також почесним консульським посадовим особам, які засвідчують їх належність до осіб, які користуються консульськими привілеями та імунітетами. В Україні   консульські   картки   оформляються   Управлінням державного протоколу МЗС на підставі дипломатичних паспортів та нотифікацій.