Словарь дипломатической єтики

Дипломатична пошта — одна з найбільш важливих і поширених форм регулярного зв'язку держави (переважно через Міністерство закордонних справ) з дипломатичними, консульськими та іншими представництвами за кордоном, а також між самими представництвами. З допомогою дипломатичної пошти, яка має спеціальний режим, надсилається офіційна кореспонденція, документи і предмети, призначені для службового використання. Все це пакується до дипломатичної валізи, закритої і відповідно опечатаної сургучевою печаткою або опломбованої. Кожна дипломатична валіза становить окреме місце і доставляється за призначенням у супроводі спеціально уповноважених осіб — дипломатичних кур'єрів (постійних чи тимчасових), або звичайними каналами зв'язку з чіткою фіксацією кількості місць і вагової норми. Дипломатична пошта може пересилатись з командирами повітряних і морських суден, які забезпечуються офіційним документом із зазначенням кількості місць. Дипломатична пошта не підлягає розкриттю, затримці і не обкладається митом.

Дипломатична   пошта   України   здійснюється Державною  фельд'єгерською  службою  України, яка разом з МЗС України розробляє розклад і маршрути її доставки (Розпорядження Президента України від 27.07.1992). Дипломатичною поштою можуть користуватись Президент України, Верховий Рада, Кабмін та інші центральні органи виконавчої влади у порядку, що встановлюється МЗС.

Дипломатичне листування — одна з найбільш відповідальних форм щоденної дипломатичної діяльності як співробітників відомства закордонних справ, так і закордонних установ держави з підготовки документів дипломатичного характеру, з допомогою яких здійснюються відносини між державами та внутрідержавні міжвідомчі письмові контакти. Міждержавне спілкування ведеться в письмовій формі від імені глави держави або уряду, міністерства закордонних справ, різних державних установ та їх керівників, які мають повноваження представляти державу за кордоном; від імені дипломатичних представників і окремих дипломатів. В нинішній дипломатичній практиці частина документів оприлюднюється свідомо, частина не являє собою якогось інтересу, а тому не оприлюднюється, але є певні документи, зміст яких конфіденційний, а тому ці документи доступні тільки вузькому колу користувачів. Дипломатичні документи відрізняються між собою насамперед формою, змістом, формальними (протокольними) ознаками, своїм призначенням і навіть технічним оформленням. Традиційними дипломатичними документами щоденного спілкування вважаються особисті і вербальні ноти, приватні листи напівофіційного характеру, пам'ятні записки, меморандуми. Дипломатичними документами вищого рівня міждержавного спілкування вважаються заяви, послання, декларації глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, керівництва законодавчих органів з питань зовнішньої політики, а також листи МЗС, телеграми, коментарі.

Документами внутрівідомчої переписки є службові і доповідні записки, інформаційно-аналітичні тематичні довідки, біографічні довідки, огляди преси, анотації, переклади. Найважливішими документами дипломатичного представництва є річні політичні звіти, політичні листи, звіти про поїздки в країні перебування, консульські звіти, звіти інших представників України за кордоном. Дипломатичне листування — досить консервативна сфера дипломатичної практики, а тому потребує дотримання традиційних правил дипломатичного протоколу  (зокрема,  форми  ввічливості,  компліменти, тональність). Дипломатичні документи повинні бути лаконічними, логічними, з чіткими однозначними формулюваннями. Порушення норм і правил ведення дипломатичного листування, навіть неохайність в оформленні дипломатичних документів може призвести до охолодження, а то і загострення міждержавних стосунків, а тому їх підготовка потребує високої самодисципліни і відповідальності дипломатів.

Дипломатичне представництво — постійний закордонний орган зовнішніх зносин держави, що очолюється залежно від виду представництва дипломатичним представником відповідного дипломатичного класу. Посольство, як правило, очолюється послом, але може очолюватися посланником або повіреним у справах. Представництва Ватикану — нунціатура та інтернунціатура очолюються відповідно нунцієм та інтернунцієм. Дипломатичними представництвами вважаються також Постійні представництва при міжнародних організаціях, місії спостерігачів, хоча порядок їх акредитування відрізняється від процедури щодо посольств. Обмін дипломатичними представництвами відбувається лише після встановлення дипломатичних відносин між державами як рівноправними суб'єктами міжнародного права. До складу дипломатичного представництва входить дипломатичний персонал та працівники адміністративно-технічних і обслуговуючих служб.

Діяльність дипломатичних представництв регламентується   рамковими   положеннями   Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961, а конкретизуються кожною державою-учасницею Конвенції.

Дипломатичний  корпус  —  вперше в  історії дипломатії термін «дипломатичний корпус» було вжито з іронією у Відні в 1754 p., і лише на початку XIX ст. він увійшов в ужиток як окреслення всієї спільноти дипломатичного персоналу, акредитованого в країні перебування. Поняття «дипломатичний корпус» може трактуватися двояко: у вузькому розумінні — це сукупність незалежних один від одного  глав дипломатичних  представництв, яких об'єднує країна перебування та характер діяльності; в широкому розумінні — це сукупність всіх дипломатичних  працівників,  яких  країна  перебування визнає в якості дипломатичного персоналу, а також членів їх родин. До дипкорпусу належать також торгпреди (керівники торгово-економічних місій) та їх заступники, спеціальні аташе і члени їх родин. Дипломатичний  корпус  не є  інституцією, організованою на засадах міжнародного права, не є політичним об'єднанням чи об'єднанням із статусом юридичної особи, не має права втручатися у внутрішні справи країни перебування. Дипломатичний корпус не претендує на колективні виступи перед урядом країни перебування, але на практиці може колегіально виступати з церемоніальних (протокольних) питань, наприклад, для привітання глави держави, висловлення співчуття і т.п. Від імені дипломатичного корпусу дуаєн інколи може доводити до відома уряду країни перебування свою стурбованість, коли зневажаються привілеї і імунітети дипкорпусу. В окремих державах існують неформальні об'єднання дипкорпусу, так звані дипломатичні асоціації, клуби, які допомагають налагоджувати контакти з офіційними колами держави та між диппредставництвами. В багатьох державах, в тому числі і в Україні відбуваються зустрічі вищого керівництва держави з дипкорпусом (з нагоди національного свята, Нового року), де виступає глава держави чи уряду, зі словом-відповіддю — дуаєн дипкорпусу, а глави диппредтавництв мають можливість поспілкуватися з керівництвом держави.

Відомство закордонних справ систематично (щорічно, а то і щоквартально) видає довідник «Дипломатичний корпус». Управління державного протоколу МЗС України (часом разом з Генеральною дирекцією із обслуговування іноземних представництв (ГДІП)) щорічно видає також довідник, де в алфавітному порядку подаються країни, представники яких акредитовані в Києві, прізвища дипломатичних працівників та їх посади, членів їх родин, номери службових, а часом і домашніх телефонів. Список іноземних послів подається у порядку старшинства, тобто з часу вручення вірчих грамот. Публікується також перелік національних свят держав, з якими наша держава має дипломатичні відносини. В кожній державі подібне видання є надзвичайно корисним в роботі як іноземних представництв, так і офіційних установ країни перебування.

Дипломатичні   картки   —   спеціальні   акредитаційні картки, які видаються відомством закордонних справ країни перебування членам дипломатичного корпусу і засвідчують їх належність до осіб, які користуються   тут  дипломатичними   привілеями   та імунітетами. В Україні дипломатичні картки (серія «Д») оформляються Управлінням Державного протоколу МЗС України на підставі національних дипломатичних паспортів, запису, що підтверджує акредитаційний статус,  і  відповідної нотифікації: членам дипперсоналу іноземних посольств з резиденцією в Україні та членам їх родин, лише послам іноземних держав в Україні за сумісництвом, військовим аташе за  сумісництвом,   представникам  торгово-економічних місій за сумісництвом;  співробітникам  представництв   міжнародних   та   інших   іноземних   організацій, якщо їм належать дипломатичні привілеї та імунітети, та членам їх родин. Дипломати зацікавлені в максимально короткий час отримати цей документ, бо лише за його наявності можна ефективно виконувати свої службові обов'язки та вирішувати питання повсякденного життя.

При розгляді питань реєстрації паспортів і видачі індповідних карток працівникам адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу розшифрування їхніх спеціальностей не вимагається і їм також видаються протоколом МЗС документи, які гарантують певні привілеї та імунітети. Термін дії дипломатичної чи службової картки не може перевищувати терміну перебування цієї особи в Україні і оформляється в основному на 4 роки.

Дипломатичні класи і ранги

1. Класи дипломатичних представників — категорії глав дипломатичних представництв, які вперше були введені в дипломатичну практику Віденським конгресом 1815, доповнені рішеннями Аахенського конгресу 1818, одержали остаточне формулювання і закріплення у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961, згідно з якими глав дипломатичних представництв чітко поділено на три класи: перший — посли і нунції, другий — посланники і інтернунції, третій — повірені у справах. Віденською конвенцією визначено, що «інакше як відносно старшинства та етикету не повинно проводитись ніякого розрізнення між главами представництв унаслідок їхньої належності до того чи іншого класу» і це є свідченням принципу рівності суверенних держав. Різниця між класами глав дипломатичних представництв полягає лише у порядку їх акредитування: відповідно при главах держав і при міністрах закордонних справ. Держави, як правило, обмінюються дипломатичними представниками одного і того ж класу. Сьогодні практично всі дипломатичні представництва України очолюються послами.

2. Дипломатичні ранги — спеціальні службові звання, які присвоюються дипломатичному персоналу відомства закордонних справ, закордонних дипломатичних представництв, а в окремих державах (в т.ч. і в Україні) також державним службовцям, фахова діяльність яких відповідає завданням і функціям дипломатичної служби. Кожна держава має свою систему дипломатичних рангів, яка регулюється внутрішнім законодавством.

Згідно з Законом України «Про дипломатичні ранги України» 2002 встановлені такі дипломатичні ранги: Надзвичайний і Повноважний Посол, Надзвичайний і Повноважний Посланник 1-го класу, Надзвичайний і Повноважний Посланник 2-го класу, радник 1-го класу, радник 2-го класу, 1-й секретар 1-го класу, 1-й секретар другого класу, 2-й секретар 1-го класу, 2-й секретар 2-го класу, 3-й секретар, аташе. Дипломатичний ранг присвоюється відповідно до посади, яку займає диппрацівник і у визначені терміни. За особливі досягнення в дипломатичній службі ранг може присвоюватися достроково. Дипломатичні ранги можуть присвоюватись працівникам системи державної служби, якщо їх фахова діяльність відповідає характеру дипслужби. Дипломатичні ранги посла і посланників присвоюються главою держави, решта — міністром закордонних справ. Дипломатичний ранг присвоюється довічно і диппрацівник може бути позбавлений його лише за вироком суду, а також у разі припинення громадянства України.

Дипломатичні контакти

1.  Особисті контакти глав держав і урядів, вищих посадових осіб держави, осіб, що наділені спеціальними повноваженнями.

2.  Дипломатичні контакти глав держав і урядів, міністрів закордонних справ та інших офіційних представників, що відбуваються під час візитів, зустрічей, конгресів та конференцій, під час прийомів. Особливу роль у розвитку взаємовідносин між державами відіграють контакти на вищому рівні, які інколи виходять за рамки двосторонніх відносин і можуть впливати на розвиток міжнародних відносин у широкому розумінні цього слова.

Дипломатичні контакти членів дипперсоналу закордонних представництв з представниками органів державної влади країни перебування відбуваються систематично і нерідко перетворюються в стабільні, що особливо важливо для встановлення і поглиблення взаєморозуміння. Такі контакти вимагають довірчого характеру і коли він досягається, то безумовно приносить велику користь обом сторонам, бо дає їм можливість глибше зрозуміти один одного, відверто ділитися оцінками певних подій чи явищ. Для встановлення такого рівня контактів необхідно бути високоерудованою людиною, добре знати свою країну, щоб було чим зацікавити співрозмовника, крім того, добре знати історію, культуру, літературу, політику й економіку країни перебування, поважати її традиції та звичаї і, що найважливіше, добре володіти мовою країни перебування, що піднімає імідж співрозмовника.

Дипломатичні привілеї та імунітети — права і переваги, які надаються іноземним дипломатичним представництвам,   спеціальним   місіям,   представництвам   держав   при   міжнародних   організаціях, їхнім главам і співробітникам. Такими ж правами і перевагами користуються дипломатичні співробітники відомства закордонних справ під час короткотермінових відряджень за кордоном. Дипломатичні привілеї  та   імунітети   надаються   представництвам іноземних  держав   чи   органам   міжнародних   організацій та їхнім співробітникам для ефективного здійснення ними передбачених міжнародним правом функцій без контролю з боку влади країни перебування, що випливає з принципу суверенної рівності держав.  Дипломатичні  привілеї та імунітети  —  в принципі   єдине   поняття,   хоча   між   ними   існують суттєві відмінності. Так, дипломатичні привілеї — це особливі пільги та переваги, що надаються дипломатичним представництвам та їхнім співробітникам для полегшення їхньої діяльності на території країни перебування (звільнення від сплати податків, від митного догляду і т.п.). Дипломатичні імунітети — це нерозповсюдження дії юрисдикції країни перебування на іноземні дипломатичні представництва та їхній персонал, що проявляється у вилученні їх зі сфери дії засобів примусу (санкцій), що, як правило, застосовується у випадках порушення законів і правил.

Система дипломатичних привілеїв та  імунітетів складається з двох груп норм: привілеї та імунітети дипломатичного представництва як органу держави і особисті привілеї та імунітети членів дипломатичного персоналу представництва. До першої групи норм привілеїв та імунітетів належать: недоторканність приміщень диппредставництв; недоторканність його архівів і документів, звільнення від оподаткування, митні привілеї; право користування символами суверенітету своєї держави (герб, прапор) на будинку диппредставництва, резиденції посла, транспортних засобах. До особистих привілеїв та імунітетів належать: особиста недоторканість; недоторканість їх приватної резиденції, кореспонденції і (за деяким винятком) майна, імунітет від юрисдикції країни перебування, податкові та митні привілеї. Дипломатичними привілеями та імунітетами в повному обсязі користуються глави і члени дипперсоналу представництв, а також члени родин дипломатів, якщо вони проживають разом з ними постійно в країні перебування і не є громадянами країни перебування. Адміністративно-технічний персонал та члени їхніх сімей привілеями та імунітетами користуються частково (імунітет від адміністративної та цивільної юрисдикції країни перебування не поширюється на дії, що виходять за межі їх службових обов'язків, не звільняється від митного огляду їх особистий багаж). Обслуговуючий персонал користується імунітетом лише в межах виконання посадових обов'язків, звільняється від податків, зборів та нарахувань на зарплату.