Словарь дипломатической єтики

Дипломатичні привілеї та імунітети до середини XX ст. регулювались переважно нормами міжнародної ввічливості, деякими положеннями Віденського регламенту 1815 та доповненнями Аахенського конгресу 1818. В середині XX ст. дипломатичні привілеї та імунітети були регламентовані низкою багатосторонніх договорів, до яких належать: Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946; Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947; Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961; Віденська конвенція про консульські зносини 1963; Конвенція про спеціальні місії 1969; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973; Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975. Часто держави двосторонніми угодами регулюють окремі аспекти правового положення та статусу дипломатичних представництв і їхнього персоналу, укладають угоди про розширення обсягу привілеїв та імунітетів для адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу на засадах взаємності. Багато країн видають внутрішні законодавчі акти, що стосуються дипломатичних привілеїв та імунітетів. В Україні, зокрема, Указом Президента України від 10.06.1993 затверджено «Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні».

Згідно з міжнародним правом дипломатичні привілеї та імунітети у повному обсязі надаються главам держав та урядів, міністрам закордонних справ та іншим вищим керівникам держави під час їхнього перебування на іноземній території.

Відповідно до міжнародного права треті країни мають надавати дипломатичні привілеї та імунітети дипломатам та членам їх родин при проїзді через їхню територію транзитом.

Дипломатичні прийоми — одна з загальноприйнятих форм діяльності зовнішньополітичного відомства і закордонних дипломатичних представництв, що сприяє діловому спілкуванню. Офіційні прийоми влаштовуються з нагоди національних свят (День незалежності України, День Збройних сил України), з нагоди річниці встановлення дипломатичних відносин або підписання важливих міжнародних договорів, візитів глави держави, уряду, міністра закордонних справ, перебування в країні високих делегацій. Невеликі прийоми для офіційних осіб країни перебування або членів дипломатичного корпусу практикуються в повсякденній дипломатичній практиці. Умовно прийоми можна поділити на денні (робочий сніданок між 8.00—8.30 — до 1 год 15 хв; келих шампанського з 12.00 — до 1,5 год; келих вина з 12.00 до 1,5 год; сніданок (ланч) між 12.00—15.00 — до 1,5 год) та вечірні (чай — між 16.00—18.00 — до 1,5 год; журфікс (або середи, четверги, п'ятниці) між 17.00-18.00 — до 2 год; коктейль — між 17.00-18.00 — до 2 год; а ля фуршет — між 17.00-18.00 — до 2 год; обід — між 20.00-20.30, але не пізніше 21.00 — до 3 год; обід-буфет — між 20.00-20,30 — 2-3 год; вечеря — з 21.00 і пізніше — до 2—3 год. Останнім часом дуже популярними є прийоми на свіжому повітрі (очевидно за відповідної погоди) — garden party, barbecue, grill party, які також розпочинаються о 17-18 год і тривають близько двох годин.

Дипломатія. Український «Словник іншомовних слів» дає таке визначення дипломатії: це «Офіційна дінльність глав держав і урядів та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення зовнішньої політики й захисту прав та інтересів держави за кордоном... Мистецтво досягати своєї мети методами, притаманними дипломатові». Слово «дипломатія» вперше було вжито в Англії в 1645 р. У 1693 р. відомий німецький філософ, математик і мовознавець І Лейбніц у своїй праці «Зведення дипломатичного права» вжив латинське слово «diplomaticus» яке означало «той, що стосується міжнародних відносин». Термін «дипломатія» зустрічається в книзі французького дипломата доби Людовіка XIV Франсуа де Кальєра «Про способи ведення переговорів з монархами», опублікованій у 1716 р. Відомий англійський дипломат і публіцист Г. Нікольсон так розшифровує цей термін: «У розмовній мові слово «дипломатія» вживається для позначення цілого ряду цілком відмінних речей. Інколи воно вживається як синонім зовнішньої політики... В інших випадках означає переговори. Цей термін вживається також для позначення закордонної частини відомства закордонних справ... Нарешті ... це слово означає особливу здатність, яка проявляється у спритності в хорошому розумінні цього слова при веденні міжнародних переговорів, а в поганому розумінні  — у підступності в подібних справах». «Oxford English Dictionary» дає таке визначення: «Дипломатія — це ведення міжнародних відносин за допомогою переговорів, метод, за допомогою якого ці відносини регулюються і ведуться послами і посланниками, робота або мистецтво дипломата».

Найбільш повне визначення дипломатії дається в «Дипломатическом словаре»: «Дипломатія — засіб здійснення зовнішньої політики держави, що становить собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, які застосовуються з урахуванням конкретних умов і характеру завдань, що вирішуються; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях з реалізації цілей і завдань зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, її установ та громадян за кордоном». За визначенням «Української дипломатичної енциклопедії» «дипломатія сучасного типу — це чітко структурована система, здатна оперативно реагувати на зміни у світі ... має жорстко відстоювати інтереси держави в політичній та безпековій сферах, підтримувати інтереси вітчизняного бізнесу на зовнішніх ринках, працювати на захист інтересів своїх громадян за кордоном. Ключовим завданням української дипломатії на найближчу перспективу є подальше утвердження України як європейської держави, орієнтованої на майбутнє членство в Європейському Союзі і НАТО».

Дипломатія багатостороння — це дипломатична діяльність за участю представників кількох або багатьох держав і вона найбільш яскраво проявляється в роботі міжнародних міжурядових організацій, міжнародних конференцій і конгресів, у проведенні переговорів, консультацій і т.п. Значення багатосторонньої дипломатії особливо зростає в умовах економічної глобалізації і регіоналізації. Активним учасником такої форми дипломатії є Україна.

Дипломатія без краваток — нова форма міжнародних зустрічей неформального характеру представників іноземних держав на високому рівні. Ці зустрічі зазвичай проходять у необтяженій офіційними формальностями обстановці і дають можливість у дружній атмосфері обмінятися думками щодо двосторонніх відносин чи важливих міжнародних проблем. Багато політологів, зокрема З.Бжезінський, скептично ставляться до такого роду дипломатії, вважаючи, що вона не дає можливості глибоко розглянути складні проблеми, намагаючись їх спростити і приховати справжню суть.

Дипломатія публічна — це міжнародна діяльність легітимних інстанцій, зокрема урядових установ (поза відомством закордонних справ), недержавних громадських організацій, окремих відомих діячів держави  із сфери  науки,  культури у міжнародних відносинах. Вона є певною формою допомоги традиційній дипломатії і спрямовується на формування позитивного іміджу своєї держави за кордоном; інформування про внутрішню і зовнішню політику своєї країни; проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи серед іноземного дипломатичного корпусу в своїй країні; активізацію культурного співробітництва. Її робочим інструментом є засоби масової комунікації, міжнародні та національні неурядові організації, міжнародні неформальні контакти й обмін.

Дисмисл (англ. dismissal — відсторонення, відставка, звільнення) — оголошення, згідно з міжнародним правом, дипломатичного агента приватною особою. Відповідно до п. 2 ст. 9 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961, держава перебування застосовує цю процедуру, якщо акредитуюча держава своєчасно не відкликала або відмовляється відкликати взагалі дипломатичного агента, оголошеного персоною нон грата, або будь-якого іншого члена персоналу диппредставництва — особою неприйнятною. Дипломат, оголошений персоною нон грата, продовжує користуватися дипломатичним імунітетом до часу, визначеного йому для від'їзду. Якщо ж протягом цього часу він не від’їжджає, то стосовно нього застосовується дисмисл, тобто він оголошується приватною особою і позбавляється дипломатичних привілеїв та імунітетів.

Дуаєн дипломатичного корпусу (фр. doyen — (старшина, старійшина) — глава дипломатичного представництва — обов'язково дипломат вищого класу, який першим серед колег по дипломатичному корпусу в країні перебування вручив вірчі грамоти. В англомовних країнах його часто називають деканом. У деяких, переважно католицьких, країнах згідно з традицією і незалежно від часу акредитації дуаєном є папський нунцій. Посада дуаєна є почесною і він не має якихось особливих прав стосовно інших членів дипломатичного корпусу і не може давати їм якісь розпорядження. Виходячи з того, що його функції носять чисто протокольний характер, він очолює дипломатичний корпус на різних офіційній церемоніях; може виступати від його імені, наприклад з поздоровленнями чи співчуттями; підтримує постійні контакти з відомством закордонних і прав країни перебування; консультує колег-послів з питань особливостей місцевого протоколу чи специфіки взаємин з місцевою владою. Дуаєн може виступати на захист інтересів дипломатичного корпусу у випадку порушень привілеїв чи імунітетів його членів, проте не має права від імені дипкорпусу робити будь-які демарші політичного характеру. Поняття дуаєн вживається також і по відношенню до консульського корпусу, де також діє принцип старшинства.

Екзекватура (лат. exsequare — з'ясовувати, встановлювати) — офіційний документ, що видається, як правило, МЗС країни перебування іноземному консулові, як главі самостійної консульської установи, у відповідь на консульський патент, якщо немає заперечень щодо виконання ним консульських функцій у певному консульському окрузі. Форма і порядок видачі екзекватури визначається внутрішнім законодавством приймаючої держави і за формою може бути окремим документом або у вигляді дозвільного напису на консульському патенті. Екзекватура — це офіційне підтвердження визнання консула у цій ролі урядом країни перебування. Ще до надання екзекватури країна перебування, якщо це викликається необхідністю, може надати консулові тимчасовий дозвіл на виконання ним консульських функцій. Згідно з нормами міжнародного права країна перебування може відмовити у видачі екзекватури або анулювати її, якщо консула оголошено персоною нон грата і в обох випадках не зобов'язана повідомляти про мотиви свого рішення. Екзекватура не потрібна завідувачам консульських відділів дипломатичних представництв, оскільки виконання консульських функцій доручається одному з членів   дипломатичного   персоналу   посольства; іншим співробітникам консульських установ, що вільно призначаються своєю державою. Згідно зі ст.19 Віденської конвенції про консульські зносини екзекватура може видаватися консульській посадовій особі, яка не є главою консульської установи, у випадку прохання про це направляючої держави або коли цього вимагають закони чи правила країни перебування..

Друге значення слова екзекватура — це виконання у країні судового рішення, прийнятого в іноземній державі.

Емпатія (анг. empathy — співчуття, співпереживання) — здатність (можна навіть сказати вроджена) розуміти та відчувати стан іншої сторони, особиво на переговорах, що є надзвичайно важливим для справжніх дипломатів. В учасників переговорів, бесід далеко не завжди однакове світосприйняття,   вони   можуть   належати   до   різних соціальних систем і культурних середовищ, можуть по-різному сприймати одні і ті ж поняття, зважаючи на свої національні традиції і психологічні особливості, а тому класично важлива риса справжнього дипломата — незаангажовано, об'єктивно і з розумінням сприймати поведінку і стиль думок співрозмовника чи партнерів по переговорах, намагаючись якомога більше корисного досягти для себе.

Етикет (фр. etiquette — первісне значення — штифтик для прикріплення папірця, папірець з написом (етикетка), походить від старофранцузького estiquer — прикріплювати) — сукупність правил і норм поведінки, які регламентують зовнішні прояви людських стосунків, їх моральну сутність. Етикет базується на традиціях і звичаях, які у різних народів   у   чомусь   подібні   між   собою,   але   і відрізняються залежно від національних, релігійних і психологічних особливостей кожного з них. Знання етикету, вміння поводитися відповідно до його правил є необхідною умовою створення позитивного іміджу не тільки дипломата, політика, а й представників ділового світу, кожної вихованої людини. Етикет поділяється на кілька видів: придворний  (при дворах  монархів),  дипломатичний, військовий, світський, службовий, діловий і кожен з них має своє практичне застосування. Дипломатичний етикет — це сукупність правил поведінки у відносинах між офіційними особами, дипломатами у сфері дипломатичного і міжнародного спілкування (візити,  переговори,  прийоми, зустрічі тощо). Дипломатичний етикет на відміну від ділового чи світського    більш    консервативний    і    вимагає чіткості,  оскільки  вільно  трактований   відхід  від правил етикету або порушення їх може не тільки завдати шкоди престижу держави чи її офіційних представників,   а   й   призвести   до   ускладнення взаємовідносин між державами.

Жур-фікс (фр. jour-fixe — визначений день) - один з видів неофіційних дипломатичних прийомів, які проводять дружини міністрів закордонних справ або дружини послів у певні дні і години зазвичай протягом осінньо-зимового періоду, на початку якого розсилаються запрошення, дійсні на весь період, якщо не буде якогось особливого повідомлення. Цей прийом іноді називають «середами», «четвергами», «п'ятницями» і особи, які отримали запрошення на початок сезону, можуть приходити на такі прийоми без повторних запрошень. На прийоми «Жур-фікс» можуть запрошуватись і чоловіки. Вони влаштовуються між 16—18 годинами тривалістю до 1,5—2 години. Накривається один або кілька столів, подаються кондитерські вироби, тістечка, десертні і сухі вина, соки, мінеральна вода, чай, кава. Такі прийоми можуть проводитися у формі музичних чи літературних вечорів. У сучасній дипломатичній практиці практикуються рідко.

Закон України «Про дипломатичні ранги» 2002 — нормативний акт, згідно з яким встановлюються дипломатичні ранги в Україні, визначається порядок їх присвоєння та позбавлення. Закон прийнятий Верховною Радою України 28.11.2002 р. Згідно з цим Законом всі дипломатичні ранги від Надзвичайного і Повноважного Посла і до аташе прирівнюються відповідно до рангів державних службовців відповідно від 1-го до 11-го рангу. Прийняттям цього Закону фактично відмінило чинність положень розділу III Закону України «Про дипломатичну службу» 2001.

Закон України «Про дипломатичну службу» 2001 — нормативний акт, що визначає правові засади та порядок організації дипломатичної служби України. Закон, прийнятий Верховною Радою України 20.03.2001 p., складається з 9 розділів (45 статей) і включає: загальні положення, кадровий склад дипломатичної служби, призначення на дипломатичні   посади,   проходження   дипломатичної служби, службова кар'єра, правовий статус працівників дипломатичної служби, матеріальне та соціально-побутове забезпечення  працівників  дипломатичної служби, припинення дипломатичної служби, відповідальність за порушення законодавства країни про дипломатичну службу, прикінцеві положення. Закон визначає основні принципи, завдання й функції дипломатичної служби, закріплює систему її органів (МЗС, представництва МЗС на території України,  закордонні  установи).  Законом  встановлюєься порядок прийняття на дипломатичну службу (на конкурсній основі) та її проходження, особливості роботи в секретаріатах міжнародних організацій та проходження дипломатичної служби працівниками інших органів державної влади. В цьому законі окреслюються права та обов'язки працівників дипломатичної служби у відповідності з законом «Про державну службу», порядок оплати праці, соціально-побутове та пенсійне забезпечення дипломатичних працівників, встановлюється граничний термін їх перебування на дипломатичній службі, порядок припинення перебування на дипломатичній службі, відповідальність за порушення у цій специфічній сфері державної діяльності.