Словарь дипломатической єтики

Нота  колективна — дипломатичний документ, що дуже рідко використовується в сьогоднішній дипломатичній практиці, бо нині держави будують між собою відносини на двосторонній основі як рівноправні суверенні члени світового співтовариства, а тому колективна нота (всього дипкорпусу чи групи диппредставництв) могла б розглядатися як демарш або спроба чинити тиск. Щоб запобігти небажаному явищу демаршу у вигляді колективної ноти в практиці дипломатичної роботи може застосовуватися ідентична нота, в якій може викладатися практично однакова точка зору кількох держав на одну і ту ж проблему.

Нотифікація (лат. notifico, notificare — робити відомим, повідомляти, оповіщати) — у дипломатичній і договірній практиці офіційне повідомлення, оповіщення іншої сторони про певні юридичні факти.  Воно здійснюється відомством закордонних   справ,   дипломатичним   представництвом   чи консульською   установою   шляхом  вручення   (направлення) ноти або інших документів, в яких викладається позиція держави з певних міжнародних пигань, констатується точка зору стосовно певних подій і фактів, повідомляється про підписання і ратифікацію міжнародних договорів, приєднання до них, чи про їх денонсацію і т.п. В окремих випадках денонсація передбачена в міжнародних договорах. Наприклад, відповідно до ст. 10 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 відомство  закордонних  справ   країни   перебування   має повідомлятися  про  приїзд та  остаточний  від'їзд співробітників диппредставництва або про припинення їх функцій у представництві.

Нунцій (лат. nuntius — вісник, гонець) — дипломатичний представник Ватикану, який на постійній основі (на відміну від легата, який виконує окремі конкретні доручення) підтримує дипломатичні відносини з іноземними державами і акридитується   при   главах   держав.   Апостольський нунцій належить до першого класу дипломатичних представників, як і посли, очолює папське дипломатичне представництво — нунціатуру. Нунцій також представляє  Папу  при  місцевій  католицькій церкві  і  відповідно до  Канону 364  Кодексу канонічного права 1983 забезпечує «захист спільно з єпископом  (в  країні  перебування)  інтересів  місії Церкви і Апостольського Престолу у відносинах з главами держав». Особливістю статусу нунція є те, що в багатьох католицьких державах, незалежно від часу вручення своїх вірчих грамот, він автоматично  стає  дуаєном  дипломатичного  корпусу.   В історії відомі випадки, коли назва «нунцій» стосувалася також і світських послів. Так, в роки Великої Французької революції в кінці XVIII ст. всі ранги послів були скасовані і за рішенням Національних зборів вони отримали нову назву — «нунцій Франції».

Обід — найбільш почесний вид дипломатичного прийому, який, як правило, дається на честь главии держави або глави уряду, високих іноземних гостей. Розпочинається він між 19—20.30 год, але не пізніше 21 год і триває 2—3 години, а то і довше. Обов'язкова розсадка за столом (столами) у чітко визначеному порядку. Стіл (столи) накривають білими скатертинами. Білі накрохмалені серветки кладуть на тарілочки для хліба. Столи можна ставити у формі літери «П» або «Т». Гості на найбільш почесних місцях за урочистим столом завжди сидять лицем до вхідних дверей, або, якщо це неможливо, то до вікон, що виходять на вулицю. Столи прикрашають квітами. Можна прикрашати також маленькою холодною закускою із декоративними овочами. Меню обіду складається з 1—3 закусок (рибної, м'ясної, салату), першої гарячої страви (бульйон з грінками), двох других (грав, (рибної і м'ясної), причому рибна подається першою, десерту. На десерт подають желе, креми, різні солодкі блюда, ягоди з вершками. До десерту зі столів забирають весь посуд, столові прилади і чарки, що були раніше. Якщо солодке на десерт подається у загальному посуді, то стіл сервірується відповідним посудом і десертними або чайними ложками. Солодке порційне ставлять з правого боку перед гостем. На закінчення подається чай або кава.

Перед обідом гостям пропонуються аперитиви (сухі чи напівсухі вермути, сухе вино, джин з тоніком, віски з содовою водою, горілку, пиво, соки). Під час обіду до холодних закусок подається горілка (охолоджена), до рибних страв — сухе біле вино (охолоджене), до м'ясних страв — сухе червоне вино (кімнатної температури), до десерту — шампанське (охолоджене), до кави — коньяк, а до чаю — лікер (кімнатної температури). Охолоджені мінеральна вода і соки подаються протягом всього обіду.

Одяг: темний костюм, смокінг або фрак для чоловіків, вечірня сукня для жінок (в залежності від вказаного в запрошенні). Під час обіду передбачаються два тости (гостя і господаря) або спеціальні промови (на столах можуть розкладатися їх тексти мовами гостя і господаря або англійською). Перед кожним учасником обіду розкладається красиво оформлене меню — також двома мовами.

Обід-буфет — організовується між 19—20.30 вечора і також може тривати 2—3 години. Може проводитися як самостійний захід або після концерту, у перервах балу чи танцювального вечора. Так само як і на фуршетному прийомі, виставляються буфети з напоями, які розливають офіціанти, накриваються столи з закусками, які гості беруть самостійно і за своїм бажанням сідають за один із невеликих столів на 4—6 осіб, що знімає з організаторів заходу проблему старшинства присутніх, полегшує підготовку та проведення прийому Одяг — в залежності від вказівки в запрошенні. Прийоми типу «обід-буфет» тепер ще називають „шведський стіл”.

Обмін нотами — одна з форм укладання міжнародних договорів, зокрема, міждержавних угодд про визнання держав і встановлення диплотичних відносин, підвищення рівня дипломатичної присутності, уточнення окремих положень міжнародного договору або припинення його дії, вирішення проблем власності тощо. Ідентичний текст нот, які складають договір, попередньо узгоджується сторонами усно або шляхом дипломатичною листування. Такі ноти прийнято датувати одним і тим же днем, з якого вони вступають в дію. Якщо ж в нотах проставляються різні дати і в них не вказана дата набуття чинності угоди, то вона вважається дійсною з моменту отримання останньої ноти. В нотах, як правило, зазначається, що нони будуть розглядатися як угода між сторонами.

Органи  зовнішніх зносин — це державні органи та особи, які уповноважені представляти інтереси держави та її громадян у процесі здійснення міжнародних зв'язків. Є два види органів зовнішніх зносин: внутрідержавні органи загального політичного керівництва — глава держави, глава уряду, парламент, уряд, відомство закордонних справ, державні органи, які здійснюють зовнішні відносини в окремих галузях; постійні закордонні державні органи зовнішніх зносин (дипломатичні представництва, місії, консульські установи, постійні представництва при міжнародних організаціях) або тимчасові (делегації на міжнародних конференціях та переговорах, окремі представники за кордоном, спостерігачі при міжнародних комісіях, делегації чи окремі представники на державних ювілеях, коронаціях, інавгураціях, траурних церемоніях). Діяльність органів зовнішніх зносин регламентується як національним законодавством, так і нормами міжнародного права.

Пакта сунт серванта (лат. pacta sunt servanda - договори повинні виконуватися) — латинський вислів, який застосовується в міжнародному праві і означає обов'язковість укладених договорів, один з найдавніших і найважливіших принципів міжнародного права. Роль і значення договорів надзвичайно зросла в сучасному міжнародному праві, оскільки стабільність міжнародної системи базується на сумлінному виконанні суб'єктами міжнародного права міжнародних договорів і обов'язків, що з них випливають. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 так формалізує цей принцип (ст. 26): «Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і має сумлінно виконуватися ними».  Принцип «Pacta sunt servanda» надзвичайно важливий елемент дипломатичного протоколу, який базується на обов'язковому виконанні правил і домовленостей.

Пам'ятна записка — один з видів дипломатичної переписки, документ, що передається особисто і метою якого є звернути увагу та підкреслити важливість зробленої під час бесіди заяви або переданого прохання; полегшити подальший розгляд питання, попередити можливість неправильного тлумачення чи розуміння бесіди або усної заяви. Документ складається в безособовій формі, на звичайному папері, адреса і вихідний номер не проставляються, зазначається лише місто (місце) передачі і дата. В дипломатичній практиці застосовується також пам'ятна записка-експрес, яка передається кур'єром і за формою не відрізняється від вербальної ноти (складається від третьої особи, містить компліменти, друкується на нотному бланку, має вихідний номер, зазначається місце і дата відправлення, печатка не проставляється і адреса не вказується), але за змістом є тільки нагадуванням про певний факт.

Паспорт закордонний (дипломатичний, службовий) — офіційний документ, що посвідчує особу та її громадянство, а в необхідних випадках і службове становище особи, яка виїжджає за кордон у службових або приватних справах. Закордонні паспорти поділяються на: дипломатичні, службові, загальногромадянські, паспорти моряка і видаються відомством закордонних справ, а за кордоном — дипломатичним  представництвом чи  консульською установою   згідно   з   правилами,   що   встановлені внутрішнім   законодавством   держави. Закордонні паспорти та проїздні документи дитини в Україні видаються відповідно до правил і положень, затверджених Указом Президента України від 26.02.1998 та Постановами    Кабінету    Міністрів    України    від 31.03.1995, 24.03.2004. Для осіб, які проживають за кордоном, всі необхідні дії з закордонними паспортами (продовження терміну дії, внесення необхідних змін,  заміна)  здійснюють  консульські  відділи  посольств чи консульські установи за кордоном. Закордонний паспорт сам по собі не дає права на виїзд в іншу країну, бо для цього з боку іноземної держави вимагається наявність відповідного дозволу на в'їзд (візи) або міжнародної угоди про безвізові поїздки. Дійсний закордонний паспорт є доказом громадянства особи та дає право на консульське обслуговування і захист з боку своєї держави.

Переговори  міжнародні — один з політичних (дипломатичних) способів вирішення проблем міжнародних стосунків, а також мирного вирішеним міжнародних спорів. Переговори — це прямий контакт двох сторін для досягнення взаємно прийнятного рішення з того чи іншого питання, який передує іншим засобам вирішення спорів. Переговори можуть вестись через дипломатичні канали шляхом обміну посланнями або у формі двосторонніх або багатосторонніх нарад. За результатами переговорів можуть прийматися спільні комюніке, які проте не є договорами. Переговори повинні вестись добросовісно, без тиску і шантажу, до чого закликає Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних спорів від 15.11.1982. Різновидністю переговорів є консультації, які відрізняються меншою офіційністю, формальністю і зазвичай передують офіційним переговорам.

Передова  група — група дипломатів та експертів, яка організовується для підготовки проведення офіційних візитів, важливих зустрічей і конференцій   глав   держав,   глав   урядів,   керівників зовнішньополітичних відомств. Основна мета передової групи — підготовка програми і порядку денного візитів, зустрічей і конференцій в країні проведення, погодження основних документів і підготовка їх до підписання під час відповідних політичних заходів. До складу передової групи входять дипломати різного рівня, в т.ч. обов'язково служби   Державного    протоколу,    експерти    різних відомств,  особливо з договірно-правових  і  консульських питань, спеціальних служб.

Персона грата (лат. persona grata — бажана особа) — в дипломатичній практиці глава дипломатичного представництва, який отримав згоду країни перебування на своє призначення (агреман). Персоною грата вважається кожен, іноземний дипломат, який отримав дозвіл (візу) на в'їзд в країну перебування.

Персона нон грата (лат. persona non grata — небажана особа) — в дипломатичному праві і в дипломатичній практиці член дипломатичного персоналу закордонної дипломатичної установи, який країною перебування визнається як небажана особа. Будь-яка особа може бути оголошена persona non grata або небажаною ще до прибуття на територію приймаючої держави. Водночас приймаюча держава   може   в   будь-який   момент   зажадати відкликання глави дипломатичного представництва або будь-кого з дипломатичного персоналу без пояснення мотивів такого кроку, що обумовлено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини. Мотивом для оголошення особи persona non grata може бути будь-яке втручання у внутрішні справи приймаючої держави (публічна критика уряду чи інших державних органів країни перебування, неповага до її законів і звичаїв, зловживання дипломатичними привілеями та імунітетами, порушення загальноприйнятих норм поведінки дипломата тощо). Стосовно глави дипломатичного представництва такий крок робиться відкрито і йому надається відповідний розголос. Щодо інших членів дипломатичного персоналу в окремих випадках це може робитися в усній формі главі представництва від імені МЗС. У випадку оголошення дипломата persona non grata акредитуюча держава повинна відкликати цю особу або припинити виконання нею своїх функцій у дипломатичному представництві в необхідний термін (як правило, 24-48 годин) і ця особа повинна покинути країну перебуння. Якщо ж особа, оголошена persona non grata, не залишає країну перебування у визначений термін без поважних причин, до неї може бути застосований дисмисл — оголошення дипломатичного агента приватною особою зі всіма витікаючими з цього наслідками.

Персонал  дипломатичного представництва — особовий склад дипломатичного представництва будь-якої держави. Він поділяється на три складові категорії: дипломатичний персонал, адміністративно-технічний персонал, обслуговуючий персонал з чітко визначеним статусом стосовно кожного з них, їх дипломатичними привілеями та імунітетами. Перша категорія — дипломатичний персонал — його члени мають дипломатичні ранги і, як правило, повинні бути  громадянами  акредитуючої держави.   Всі  ці особи після їх акредитації вносяться до списку дипломатичного корпусу, який публікується протокольною службою МЗС  країни  перебування.  Першою особою після посла йде радник-посланник (лише у великих посольствах), потім радники, перші, другі і треті секретарі, аташе, в т.ч. і зі спеціальних питань. Окрему групу в складі дипломатичного персоналу складають військові (військово-морські та військово-повітряні) аташе та їх помічники. Друга категорія — адміністративно-технічний персонал: референти, перекладачі, шифрувальники, стенографістки, технічні секретарі,   бухгалтери,   завідуючі   господарством. Третя категорія — обслуговуючий персонал: водії, охоронці,   прибиральниці,   кухарі,   садівник,   кваліфікований   робітник   тощо.   До   цієї   категорії   на відміну від двох перших можуть залучатися громадяни країни перебування. Питання чисельності складу обумовлюється державами-контрагентами.