Словарь дипломатической єтики

Консульська конвенція — угода між двома або багатьма державами, яка визначає порядок заснування консульств і призначення консулів, коло їх компетенції, а також консульські привілеї та імунітети консульських працівників. Універсальними багатосторонніми консульськими конвенціями є Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р., Гаванська конвенція про консульських чиновників 1928. Між окремими державами можуть укладатися двосторонні консульські конвенції для врегулювання питань, які неналежно закріплені в універсальних договорах. Консульські конвенції, визначаючи права і привілеї консульських працівників, одночасно передбачають, що особи, які користуються недоторканністю, повинні поважати закони держави, в якій вони перебувають.

Консульський корпус — це сукупність глав консульських установ та всіх консульських посадових осіб і членів їх родин, які знаходяться в певному пункті країни перебування в межах консульського округу, де вони виконують свої функції. До консульського корпусу належать також співробітники консульських установ і почесні консули. Очолює консульський корпус глава консульської установи старший за рангом і перший за часом отримання екзекватури або попереднього визнання й іменується дуаєном. Як і дуаєн дипломатичного корпусу, він виконує церемоніальні функції: представляє консульський корпус, знайомить новоприбулих з особливостями і традиціями протоколу країни перебування, вирішує деякі внутрішні питання життєдіяльності консульського корпусу, захищає права його членів у випадку їх порушення. В країні перебування може бути кілька консульських корпусів в залежності від кількості населених пунктів, де знаходяться консульські установи. Консульський корпус не є юридичною особою, а тому не володіє її правами.

Консульський округ — регіон в країні перебування, який визначається консульській установі акредитуючої держави для виконання консульських функцій і визначається за взаємною домовленістю між обома державами в консульському патенті і підтверджується в екзекватурі. Він, як правило, охоплює кілька адміністративно-територіальних одиниць країни перебування. Керівник консульської установи може звертатися письмово чи усно до компетентних властей округу зі всіх питань, пов'язаних з виконанням ним своїх функцій. Натомість до центральних органів країни перебування він може звертатися лише через дипломатичне представництво своєї держави, якщо інше не передбачено спеціальними угодами.

Консульський патент — спеціальний документ, що підтверджує факт призначення даної особи главою консульської установи і видається коипетентними органами акредитуючої держави та надсилається МЗС приймаючої держави.

У ньому вказується повне ім'я та прізвище особи, яка призначається, її громадянство, категорія або клас, до якого належить консул, консульський округ та місцезнаходження консульської установи. Він видається, як правило, керівником зовнішньополітичного відомства за підписами міністра та керівника консульського департаменту і засвідчується гербовою печаткою МЗС. Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 керівникові консульської установи для виконання ним своїх консульських функцій консульський патент обов'язково необхідний, а крім цього й екзекватура (згода, дозвіл) приймаючої держави на виконання ним тих функцій.

Консульські привілеї та імунітети — сукупність пільг і переваг, які надаються країною перебування консульським установам, їх співробітникам і членам родин, для забезпечення виконання ними своїх обов'язків. Привілеї консульської установи це — право піднімати прапор своєї держави на приміщенні консульства; здійснювати безперешкодні зносини з урядом своєї держави та її дипломатичним представництвом і консульськими установами на території країни перебування, а також в третіх країнах за допомогою різних засобів зв'язку; звільнення від усіх видів податків, зборів і мит. Імунітет консульської установи — недоторканність консульських приміщень, їх майна та архівів. Імунітети посадових консульських осіб -  це особиста недоторканність. Їм надаються також пільги у вигляді звільнення від податків, зборів і мит, від виконання особистих повинностей і митного огляду.

Консульські ранги — особливі звання консулів, що відповідають їх посадам. Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 вони поділяються на чотири класи: генеральні консули, консули, віце-консули, консульські агенти. Присвоєння консульських рангів здійснюється акредитуючою державою і є її внутрішньою справою. У штаті консульської установи може бути лише один генеральний консул. — глава установи і різна кількість консульських посадових осіб. Країна, яка приймає консула, може не визнати його в ранзі вище того, про який було домовлено при заснуванні консульства.

Кортеж (фр. cortege, італ. corteggio — урочиста хода, процесія, почет). Згідно з міжнародним протоколом автомобільні кортежі формуються під час візитів державних діячів на найвищому і високому рівні. Особливої уваги потребує розсаджування офіційних гостей в автомобілях відповідно до протокольного старшинства. На автомашині, в якій має їхати високий гість і особа, що його зустрічає, встановлюється прапорець іноземної держави і держави-господаря візиту або штандарти відповідних державних діячів. В окремих автомобілях їдуть посол, співробітники дипустанови і особи, які їх супроводжують. По трасі прямування кортежу можуть вивішуватися державні прапори приймаючої сторони і держави гостя. Під час державних і офіційних візитів на найвищому рівні автомобіль високого гостя від аеропорту (вокзалу) до державної резиденції супроводжує почесний ескорт мотоциклістів.

Кур'єр дипломатичний (фр. courrier — гонець) — особа, якій доручається доставка дипломатичної пошти. Згідно з Віденською конвенцію про дипломатичні зносини 1961 дипломатичний кур'єр під час виконання службових обов'язків користується особистою недоторканністю і не підлягає арешту чи затримці у будь-якій формі. Підставою для визнання за певною особою статусу дипломатичного кур'єра є офіційний документ, що підтверджує його повноваження (кур'єрський лист), в якому визначається статус кур'єра та кількість місць дипломатичної пошти. Документ має бути належним чином оформлений відповідною установою країни-відправника і у разі необхідності завізований правомочними органами держав, через які проїжджатиме дипломатичний кур'єр. В Україні служба дипломатичних кур'єрів входить до складу Державної фельд'єгерської служби, за поданням якої МЗС України оформляє дипломатичним кур'єрам дипломатичні паспорти з відповідними візами та веде облік кур'єрських листів.

Кур'єрський  лист  —   спеціальний  документ, який визначає статус дипломатичного кур'єра і дає йому право на перевезення через кордон вказаної в документі кількості місць дипломатичної пошти. Кур'єрський  лист  видається  також  спеціальному дипломатичному кур'єру для одноразового перевезення  тільки   даної  дипломатичної   пошти   (ad hoc),   а  також   командирові   екіпажу   цивільного літака, кому доручається доставка дипломатичної пошти. При вивезенні диппошти з України кур'єрський лист підписується спеціально уповноваженою  особою  МЗС,  а  при  вивезенні  її з  певної країни — главою дипломатичного чи консульського представництва даної держави за кордоном, чи особою, що його заміщає.  Кур'єрський лист, як правило, має бути завізований у відомстві закордонних справ чи дипломатичному (консульському) представництві країни, в яку направляється дипломатична пошта. Візування не обов'язкове тоді, коли між державами існує спеціальна домовленість про взаємну відмову, або коли цього не вимагають правила  іноземної держави.  Митні  органи  країн повідомляються про відмову від візування кур'єрських листів, якщо таке має місце.

Меморандум (лат. memorandum — те, про що слід пам'ятати, для запам'ятовування) один з видів дипломатичного листування, який може бути як самостійним документом, так і додатком до вербальної або особистої ноти. Характерна особливість цього документа — докладний і поглиблений виклад фактичної чи юридичної сторони якогось питання чи проблеми. Меморандум може бути і додатком  до  ноти,   розвиваючи,  поглиблюючи  або обґрунтовуючи  її  зміст.  У  сучасній  міжнародній дипломатичній практиці це досить поширений документ, що направляється одним урядом іншому або представляється на міжнародних нарадах, в Організації   Об'єднаних   Націй,   розкриваючи   основні питання актуальних міжнародних відносин. Як окремий дипломатичний документ меморандум друкується  на нотному бланку відомства закордонних   справ   або   закордонного   диппредставництва,  не  містить звернення і  компліменту,  під текстом проставляється місце і дата відправки, печатка  не  ставиться.  Якщо ж  меморандум  посилається як додаток до ноти, то друкується він на звичайному папері, місце і дата не вказуються, а печатка не проставляється. Може бути меморандум-відповідь.

Україна  широко  застосовує  цей  документ  у дипломатичній практиці і найбільш відомими з них можна назвати: Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження    ядерної    зброї    1968    від 5.12.1994; Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та урядами країн «Великої сімки» і Комісією Європейського Співтовариства щодо закриття Чорнобильської АЕС від 20.12.1995; Меморандум про взаєморозуміння між ООН та Урядом України від 6.08.1997; Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та ОБСЄ щодо створення нової форми співробітництва від 13.07.1999 та ін. Меморандум взаєморозуміння є досить поширеною  двосторонньою  або  багатосторонньою міжнародною угодою, що охоплює широке коло питань  політики,   економіки   і  фінансів,  торгівлі, оборони тощо.

Митні привілеї —  пільги щодо митних формальностей (звільнення від митного огляду і зборів вантажів та особистого багажу), які передбачені як міжнародними договорами (Віденська конвенція про дипломатичні  зносини   1961,   Віденська  конвенція про консульські зносини 1963, Віденська конвенція про представництво держав в їх відносинах з міжнародними   організаціями   універсального   характеру 1975), так і національними законами та правилами і стосуються   іноземних   дипломатичних   представництв, консульських установ, представництв міжнародних організацій, а також певних категорій осіб при  перетинанні  ними  державного  кордону.   При цьому слід зазначити, що особистий багаж вказаних осіб може бути оглянутий, якщо є серйозні підстави вважати, що він містить предмети чи матеріали, які заборонені для ввезення чи вивезення або регулюються спеціальними правилами. Такий огляд повинен здійснюватися лише у присутності власника багажу або його уповноваженого представника. Багаж адміністративно-технічного й обслуговуючого персолу дипломатичного представництва і консульських vстанов підлягає митному огляду і в межах особистої потреби пропускається через кордон безплатно. Митні пільги стосуються також членів парламентських та урядових делегацій, а також на основі взаємності членів делегацій, які прибувають на міжнародні конференції, переговори або наради, чи із якимись спеціальними офіційними дорученнями.

Місія дипломатична — дипломатичне представництво, яке очолюється посланником або повіреним у справах. У сучасній дипломатичній практиці термін «дипломатична місія» вживається щодо представника, який направляється для виконання важливого разового дипломатичного доручення уряду своєї держави.

«Неофіційний документ» (англ. non paper) — документ, що досить активно використовується в сучасній дипломатичній практиці і є по-суті знеособленим меморандумом або запискою з викладенням змісту питання. Цей документ не має заголовка і не підписується. Він дозволяє в досить вільній формі внести певні пропозиції, викласти оцінку ситуації, запропонувати нові елементи протилежній стороні під час переговорів, консультацій. «Неофіційний документ» — робочий матеріал, а тому не може розглядатися як офіційний документ, не бажаний для цитування та оприлюднення.

Нота вербальна — дипломатичний документ, з допомогою якого відомства закордонних справ і дипломатичні представництва ведуть між собою офіційні діалоги, і застосовується він досить широко. Вербальні ноти використовуються для оформлення домовленостей щодо розв'язання у двосторонніх відносинах проблем політичного, економічного, науково-технічного, гуманітарного характеру. Вербальними нотами здійснюються запити про візи, повідомляється про дорожньо-транспортні пригоди за участю співробітників дипломатичних представництв, доводиться до диппредставництва інформація протокольного плану. Текст вербальних нот складається від третьої особи, друкуються на нотному бланку, має вихідний номер дату відправлення, після тексту ставиться печатка міністерства закордонних справ або диппредставницгва, нота не підписується. Дуже важливо, щоб на відбитку печатки зображений на ній герб мав правильне положення. Глави окремих диппредставництв в кінці вербальної ноти або на відбитку печатки ставлять свої ініціали і хоча це не обов'язковим, проте в деяких країнах вважається бажанням надати документові особливої ваги. Згідно з багатовіковою дипломатичною практикою вербальна нота починається і закінчується компліментом, щоб підкреслити особливо поважливе ставлення до адресата. Комплімент опускаться в ноті протестного характеру як недоречний і не вживається в нотах про оголошення трауру чи висловлювання співчуття, а також у порядку взаємності. Мова ноти — чітка, лаконічна, без будь-яких скорочень і літературних прикрас.

Нота особиста — один з видів дипломатичного спілкування і надсилається вона, як правило, коли треба поінформувати адресата про подію особливої ваги, наприклад, про зміну державного устрою, про оформлення якоїсь надзвичайно важливої домовленності. Особистою нотою посол інформує своїх колег про вручення ним вірчих грамот главі держави перебування, про остаточний від'їзд глави диппредставництв та відрекомендування тимчасового повіреного у справах. Особиста нота надсилається у відповідь на отриману особисту ноту.

Особиста нота складається у формі листа  від першої особи та за її підписом. Друкується на нотному бланку з подвійним лівим полем. Особиста нота розпочинається шанобливим зверненням до адресата і закінчується компліментом. Під текстом особистої ноти ставиться підпис особи, від імені якої вона посилається. Печатка, прізвище і посада того, хто підписує ноту, не проставляються. Адреса   пишеться   у   лівому   нижньому   куті   першої сторінки ноти, незалежно від кількості її сторінок.

Нота  циркулярна — один з видів дипломатичного листування, який використовується переважно   Управлінням   державного   (дипломатичного) протоколу відомства закордонних прав для донесення до дипломатичних представництв відповідної інформації (про нові призначення в уряді, в МЗС, про зміни у митних чи податкових службах тощо). Циркулярною нотою можуть повідомлятися диппредставництва в країні перебування про тимчасовий від'їзд глави диппредставництва і призначення тимчасового   повіреного   у   справах,   про   персональні зміни в складі диппредставництва.