Словарь дипломатической єтики

Протест дипломатичний — офіційна заява держави (уряду, МЗС, дипломатичного представництва в країні перебування), яка містить енергійне заперечення, різкий виступ проти дій, кроків чи рішення іноземної держави, які є неправомірними з погляду міжнародного права, порушують загальноприйняті норми спілкування між державами. Дипломатичний протест оформляється у вигляді вербальної ноти, або у формі заяви уряду чи відомства закордонних справ з обов'язковим вжиттям у тексті слова «протест».

Протокол  дипломатичний (грець, protokollon — protos — перший, kolla — клеїти — у давні часи означав правила оформлення документів) — є невід'ємною  складовою  частиною  дипломатії,  її політичним інструментом, формою, якою супроводжується будь-яка зовнішньополітична акція держави та якої дотримуються її представництва чи представники.   Дипломатичний   протокол   забезпечує відповідні умови для того,  щоб відносини між державами, урядами та їхніми представниками могли розвиватися в дружній, мирній атмосфері та в обстановці взаємоповаги. Нормальне спілкування між державами було б неможливим, якби вони всі не   дотримувалися   загальних   принципів   взаємовідносин, в першу чергу таких, як повага до державного суверенітету, національної незалежності і територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи  іншої держави,  дотримання   рівності  між державами, умов міжнародних угод  і договорім, суворе   виконання   взятих   на   себе   зобов'язань, Дипломатичний протокол — це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, яких дотримуються   уряди,    відомства   закордонних справ, дипломатичні представництва, офіційні особи   і  дипломати   при   виконанні  своїх  функцій   у міжнародному  спілкуванні.   Правила  дипломатичного   протоколу  допомагають   підтримувати   нормальні відносини між державами та їхніми представниками навіть у тому випадку, коли між сторонами мають місце претензії та розбіжності. Протокол  —  категорія  історична, яка акумулює баттовіковий досвід спілкування держав між собою і формувався він протягом століть. Вперше спроби перетворити  в  норми  міжнародного  права де-які правила міжнародної ввічливості  було зроблено під час Віденського (1815) та Аахенського (1818) конгресів і завершено через 150 років підписанням Віденської   конвенції  про  дипломатичні   зносини (1961), яка стала базовим  міжнародно-правовим документом, що регулює дипломатичну діяльність суб'єктів міжнародного права.

Незважаючи  на те, що в актах міжнародною  права немає чітких, письмово зафіксованих вимог щодо норм дипломатичного протоколу, проте деяким з них надана юридична сила, а тому ретельне дотримання його норм є обов'язковим при: визнанні нових держав, встановленні дипломатичних відносин, призначенні глав дипломатичних представництв, врученні вірчих грамот, здійсненні дипломатичних візитів, проведенні бесід і переговорів, дипломатичному листуванні, організації дипломатичних прийомів, підписанні договорів та угод, скликанні міжнародних нарад та конференцій, організації зустрічей та проводів офіційних делегацій, відзначенні різних урочистих та траурних подій. Отже, всі зовнішньополітичні акції проводяться відповідно до вимог протокольних норм. Протокол за своєю природою — явище досить консервативне, не схильне до швидкоплинної моди і до зміни традицій. Проте в сучасній міжнародній протокольній практиці намітилася тенденція до раціоналізації і спрощення деяких елементів протоколу, що сприяє його подальшій уніфікації в напрямку створення єдиного загальновизнаного кодексу норм, є гарантією успішного виконання дипломатами своїх професійних обов'язків.

В Україні діють  положення державного протоколу і церемоніалу, які базуються на загальновизнаних уніфікованих нормах дипломатичного протоколу, і виконання їх забезпечують відповідні структурні підрозділи з питань протоколу Секретаріату Президента України, апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів, МЗС та відповідні підрозділи інших органів виконавчої влади держави.

Ратифікація (лат. ratus — затверджений та fасіо — роблю; фр. ratificatio — затвердження) — ствердження вищим органом державної влади (монархом, президентом, парламентом) міжнародного договору та згода на його обов'язковість для держави. Правова природа ратифікації і порядок її здійснення регламентується Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 та національним законодавством (в Україні — законом «Про міжнародні договори України» 1995). Ратифікація договору може здійснюватись главою держави самостійно або за згодою парламенту. В сучасних демократичних державах ратифікація міжнародних договорів здійснюється парламентом. В Україні процес ратифікації відповідно до Закону «Про міжнародні договори України» починається з ініціативи Президента України або Кабінету Міністрів, потім розглядається і приймається Верховною Радою і підписується Президентом України. Закон України встановлює перелік міжнародних договорів, які підлягають обов'язковій ратифікації. Це, зокрема, великі міждержавні договори про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, договори з питань перебування іноземних військ на своїй території та про посилку своїх військових підрозділів за кордон, договори з територіальних питань тощо. Відмова від ратифікації не вважається порушенням міжнародного права. Документом, що підтверджує ратифікацію міжнародного договору відповідним органом держави, є ратифікаційна грамота, яка підписується главою органу, що ратифікував договір, скріплюється підписом глави зовнішньополітичного відомства і здається на зберігання депозитарію багатостороннього міжнародного договору. В міжнародній договірній практиці поширена така умова — міжнародний договір набирає чинності після часу отримання депозитарієм визначеної договором кількості ратифікаційних грамот.

Резидент ( лат. residentis, фр. resident — той, хто сидить, залишається на одному місці):

1. В середні  віки — це дипломатичний представник, що постійно перебував у певній країні. На Аахенському конгресі 1818 було прийнято протокол про міністра-резидента, який за рангом стояв нижче посланника. Протягом XX ст. від цього рангу відмовились всі країни, нема його і в переліку рангів і посад української дипломатії.

2.  Дипломатичне  представництво, консульська установа, торгове та інше офіційне представництво  певної держави за кордоном, яке має дипломатичні привілеї та імунітети.

3.  Представник  розвідки однієї держави на  території іншої, який керує резидентурою, спрямовує і координує роботу агентурної мережі. Може мати офіційний статус працівника посольства чи консульства, торгпредства, співробітника ЗМІ або перебувати на нелегальному становищі.

4. Повноважний  представник колоніальної держави (метрополії) у протектораті (фактичний правитель).

Розірвання  дипломатичних відносин — припинення з ініціативи будь-якої держави дипломатичних відносин з іншою державою з офіційним оповіщенням про це, що супроводжується відкликанням дипломатичних представництв. Причинами розірвання дипломатичних відносин можуть бути такі: стан війни між сторонами; ворожа політика однієї держави по відношенню до іншої та здійснення нею дій, несумісних з нормами міжнародного права, припинення існування однієї з держав як самостійного суб'єкта міжнародного права; здійснення будь-яких дій, що виключають роботу дипломатичного представництва, тощо.

Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 розірвання дипломатичних відносин не тягне за собою автоматичного розриву консульських відносин, а також не зачіпає дії укладених договорів між державами.

Відповідно  до ст. 44 Віденської конвенції про  дипломатичні зносини 1961 країна перебування у такому випадку повинна надати сприяння якнайшвидшому від'їзду осіб, що користуються дипломатичними привілеями та імунітетами, та членів їх сімей, забезпечивши їх відповідними транспортними засобами для перевезення майна. Згідно зі ст. 45 цієї Конвенції держава перебування має поважати та охороняти приміщення представництва разом з його майном та архівом. Держава, що відкликає своє представництво, може доручити третій державі, яка сприймається країною перебування, захист своїх інтересів та інтересів своїх громадян, а також охорону його приміщення разом з майном та архівами.

Розірвання  дипломатичних відносин може використовуватися як одна з примусових мір відповідно до Статуту ООН.

Розсадка  в автомобілях — один з елементів дипломатичного церемоніалу, якого необхідно дотримуватися в дипломатичній практиці. При розсадці в автомобілях слід завжди пам'ятати, що найбільш почесним є місце на задньому сидінні автомобіля з правого боку за ходом автомобіля. При посадці в автомобіль двох персон, як правило гостя і господаря, місця займаються тільки на задньому сидінні, де почесний гість (а якщо це жінка, то незалежно від свого становища) займає праве місце за ходом руху.

Слід пам'ятати, що місце на передньому сидінні поруч з водієм ніколи не займається ні першою, ні навіть другою особою. Це місце — чисто робоче. Тут може сидіти охоронець, репортер і, як виняток, перекладач.

Зустрічаюча особа  завжди повинна враховувати, що найкращим варіантом є пересування в автомобілі тільки вдвох. Розсадка членів делегації в автомобілях як правило по двоє, а супроводжуючих осіб — по троє, а то і четверо в одному автомобілі. В сучасній дипломатичній практиці все частіше в представницькому автомобілі пересуваються лише гість і господар, а члени делегацій і супроводжуючі особи — в мікроавтобусах або автобусах.

Після прибуття до місця призначення автомобіль подається таким чином, щоб вихід був з правого боку і при цьому особа, що займає почесне праве місце, виходить першою.

Якщо почесний гість прибуває з дружиною, то в одному випадку — дружина займає праве місце на задньому сидінні, а почесний гість — зліва, на передньому сидінні поруч з водієм може сісти супроводжуюча особа від господарів, господар зі своєю дружиною сідають в інший автомобіль; в іншому випадку — почесний гість і господар сідають в один автомобіль, а дружини — в інший.

Розсадка  за столом — під час офіційних сніданків і обідів спирається на два принципи: старшинства (стосовно послів) і посади, яку займає той чи інший гість. Отже, основні правила розсадки за столом:

1.   Офіційні (почесні) гості або особи, на  чию честь організовується прийом, завжди займають почесні місця (посередині столу, маючи на увазі його довшу сторону, справа від господаря).

2.  Між офіційними  гостями можна садити інших гостей, враховуючи відповідність їх посад.

3.  Жінки і  чоловіки розсаджуються поперемінно,  причому чоловіки можуть сидіти  один біля одного, а жінки — ні, а також жінки не повинні сидіти на краю столу. Винятком може бути лише прийом послів, які розсаджуються за столом відповідно до протокольного списку дипломатичного корпусу і тут жінки-посли можуть сидіти поруч.

4.  Гостям  з-за кордону — при рівних  посадах — надається першість  перед гостями зі своєї країни.

5.  Розсаджуючи  гостей, треба завжди пам'ятати, щоб один біля одного сиділи гості, які б могли між собою спілкуватись (в розумінні знання мов).

6.   Коли  під час проведення заходу  необхідна допомога перекладача,  то він, відповідно до протоколу, займає місце зліва від особи, якій має перекладати.

7.  Треба мати  на увазі і намагатись не  садовити поруч осіб, які не симпатизують одні одним.

Господиня прийому  завжди сідає обличчям до дверей, з  яких заходять офіціанти, щоб вони були весь час у полі її зору.

Найвідповідніший  час для проголошення тосту — після основного блюда перед десертом. Перший тост завжди проголошує господар, а відповідає йому почесний гість. Варто пам'ятати при цьому, що найкращим є короткий тост. При проголошенні тосту треба мати на увазі особливості кожної країни щодо цього акту.

Ротація — в міжнародній дипломатичній практиці періодичне заміщення працівників дипломатичної служби в закордонних дипломатичних представництвах і консульських установах у встановленому порядку. У більшості країн, в т.ч. і в Україні, існують певні правила і порядок ротації співробітників дипломатичної служби, виходячи з їх професійної підготовки, фахового досвіду, особистих здібностей. Ротація здійснюється з метою ефективного використання працівників, створення їм умов для службового і професійного росту, забезпечення рівних можливостей для реалізації дипломатичної кар'єри. Згідно з Законом України «Про дипломатичну службу» 2001 довгострокове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до 4 років у країнах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до 3 років в країнах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією. Після закінчення довгострокового відрядження співробітникам дипломатичної служби надається попередня посада, а в разі неможливості — рівноцінна посада в системі органів дипломатичної служби. Принцип ротації застосовується також і щодо деяких посадових осіб міжнародних організацій.

Салют — один з елементів міжнародного церемоніалу — урочиста форма привітання високого іноземного гостя або надання йому високих церемоніальних почестей (прапорами, артилерійськими або рушничними залпами, шаблею або шпагою). Застосування цього церемоніального елемента передбачається ще в Аахенському протоколі  1818, регулюється  національним законодавством окремих держав,  наприклад Великої Британії,  США, України та ін. Найбільш почесним салютом є «Салют націй», який виконується під час державного візиту  глави  держави  (21  артилерійський  залп), офіційного    візиту    глави    уряду    (19    залпів), офіційного    візиту   глави   зовнішньополітичного відомства (17 залпів). Салюти виконуються, як правило, під час виконання державних гімнів. «Салют націй» може виконуватися і з нагоди офіційного візиту ескадри військових кораблів або іноземного військового корабля до військово-морської бази або порту.

Сніданок (перший сніданок або робочий сніданок) — один з видів ранкового прийому з розсадкою дається, як правило, Президентом, главою уряду країни під час його візиту за кордон для зустрічі з представниками ділових кіл приймаючої сторони або для робочих зустрічей з главами держав і урядів на багатосторонніх міжнародних форумах. Розпочинається він зазвичай між 8.00—8.30 ранку і триває до 1 год 15 хв. До столу подаються одна-дві холодні закуски, одна рибна або м'ясна страва, десерт. Не виключається, за побажанням гостя, подача гарячої закуски. Можлива подача молочних чи кисломолочних продуктів. З напоїв пропонуються води, соки, чай, кава. Спеціальні виступи не передбачаються, зате, як правило, протягом сніданку точиться жвава бесіда. Одяг — повсякденний костюм.