Словарь дипломатической єтики

Сніданок (другий) — так називаються в сучасній дипломатичній практиці прийоми, які починаються об 11.30 і тривають до 13.00. Меню другого сніданку аналогічне першому з тією різницею, що перед сніданком можуть пропонуватися аперитиви, а під час сніданку подаються сухі білі та червоні вина, на завершення шампанське. Під час такого прийому гості проводять до однієї години за столом, а потім — до 30 хвилин — за кавою чи чаєм, які подаються у вітальні. Форма одягу — повсякденна.

Спеціальна  місія (місія ad hoc) — тимчасова місія, яка направляється однією державою до іншої за згодою останньої для розгляду певних питань або для виконання певного конкретного завдання, її діяльність регулюється Віденською конвенцією про спеціальні місії 1969. Функції спеціальної  місії  визначаються   за  взаємною  згодою держави, що приймає, і держави, що направляє місію. Порівняно з постійним дипломатичним представництвом спеціальні місії мають більш обмежений характер, бо вони не здійснюють загального представництва держави, що їх направляє. Правовий   статус   спеціальних   місій   багато   в   чому подібний   до   статусу   дипломатичного   представництва   (надання   привілеїв   та   імунітетів),   хоча спеціальні місії можуть направлятися і прийматися незалежно від наявності дипломатичних чи  консульських зносин між державами.  Главою спеціальної місії, зважаючи на її тимчасовий характер, може бути політичний діяч (глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ, депутат парламенту) або дипломат, що акредитований в цій або іншій державі. Так, посол, акредитований в одній державі,   може  здійснювати   спеціальну   місію   в іншій державі (за взаємною згодою держав), наприклад, під час інавгурації президента, на ювілейних торжества або траурних церемоніях.

Функції спеціальної  місії починаються з моменту встановлення місією офіційного контакту з відомством закордонних справ або через нього з іншими органами приймаючої держави. Спеціальні місії отримують повноваження від глав держав, глав урядів або міністрів закордонних справ держав, що направляють їх.

Співчуття — складова практики дипломатичного протоколу, що виражається в офіційному висловленні на відповідному рівні жалю з приводу кончини глави держави, глави уряду, іншої високопоставленої офіційної особи. Церемонія співчуття складається з двох частин: направлення від імені глави держави, глави уряду, глави відомства закордонних і прав телеграм, листів, послань з висловленням співчуття главам відповідних державних органів і участь делегації в траурних заходах. Про порядок проведення траурних заходів МЗС повідомляє уряди іноземних держав через свої посольства за кордоном, а протокольна служба інформує дипломатичний корпус країни перебування. Будь-яких запрошень з цього приводу не розсилається, а тому ініціатива участі делегації в траурних заходах залишається за іноземною державою. Приймаюча сторона приділяє належну увагу тим, хто прибуває на траурні заходи: їх зустрічають (проводжають) у присутності офіційних осіб в аеропортах (на вокзалах), забезпечують готелями і транспортом. При зустрічах (проводах) прапори не піднімаються і гімни не виконуються. Іноземні делегації покладають вінки до труни покійного, беруть участь у траурних заходах, представляються вищому керівництву держави.

Дипломатичний корпус країни перебування теж бере участь у траурній церемонії, про  проходження якої їх інформує Державний протокол. Дуаєн дипломатичного корпусу та посли під час відвідання зали, де проходить траурна церемонія, покладають вінки, стоять у почесному караулі. В дні трауру, які оголошуються спеціальним розпорядженням, дипломатичні представництва в країні перебування відміняють прийоми, концерти та інші розважальні заходи, над приміщеннями дипломатичних представництв в знак трауру приспускаються державні прапори. Посольства в країнах перебування можуть відкривати Книгу співчуттів, в якій розписуються керівники держави, представники МЗС, інших міністерств та відомств, громадських організацій. У відповідь на ноту Посольства з траурним повідомленням МЗС направляє ноту-відповідь, працівники МЗС направляють свої візитки колегам-співробітникам Посольства з написом «р.с.»). В залежності від рівня двосторонніх відносин реакція на траурне повідомлення та заходи може бути більш або менш пишною.

Згідно з  правилами міжнародного дипломатичного протоколу прийнято також реагувати на смерть акредитованого в країні перебування посла іноземної держави. У такому випадку на адреси глави держави, глави уряду і глави зовнішньополітичного відомства направляються телеграми співчуття від вищих державних органів та МЗС. Представники глави держави, уряду, МЗС, громадськості, дипломатичного корпусу відвідують посольство і розписуються в Книзі співчуттів. Представники МЗС і дипломатичного корпусу беруть участь у траурній церемонії проводів труни з тілом покійного в аеропорту. Співчуття висловлюються також у випадках великого стихійного лиха чи катастроф з людськими жертвами, в посольствах за кордоном можуть виставлятися Книги співчуттів.

Старшинство дипломатичне — одне з найважливіших правил дипломатичного протоколу, яке діє у відношенні:  колективного старшинства дипломатичного корпусу, що запрошується на публічні заходи; старшинства між главами дипломатичних представництв; старшинства між дипломатичними представниками і представниками влади країни перебування; старшинства дипломатів даного дипломатичного представництва.

Дипломатичному  корпусу, що запрошується на офіційні публічні заходи, надається почесне місце безпосередньо біля глави держави або глави уряду, якщо вони беруть участь у цих заходах. Зважаючи на єдність дипломатичного корпусу, посли, посланники і повірені у справах розміщаються в одному і тому ж місці.

Серед кожного класу глав дипломатичних представництв дипломатичне старшинство, як правило, визначається датою прибуття дипломатичного представника в країну перебування або датою вручення ним вірчих грамот. Старшинство тимчасових повірених визначається класом дипломатичного представника, якого вони заміняють, і датою його вступу на посаду. Це положення закріплено в ст. 14 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 і будь-який відступ від нього може вважатися як нанесення шкоди достоїнству дипломатичних представників, їх дискримінацією і зумовити ускладнення відносин влади країни перебування з дипломатичним корпусом. Виключенням може бути лише папський нунцій в деяких католицьких країнах, якому там надається дипломатичне старшинство   незалежно   від   дати   його   прибуття   в країну чи вручення вірчих грамот. В цих країнах він завжди є дуаєном дипломатичного корпусу.

У випадку перевручення вірчих грамот главою дипломатичного представництва його попереднє дипломатичне старшинство залишається в силі. Щодо дипломатичного старшинства дипломатичних представників і представників влади країни перебування, то тут діє правило, що іноземні посли на протокольних заходах слідують безпосередньо за главою держави. Виходячи з засад міжнародної ввічливості, іноземні посли добровільно уступають перед собою місце лише прем'єр-міністру і міністру закордонних справ.

Дипломатичне  старшинство членів дипломатичного персоналу дипломатичного представництва встановлюється правилами своєї країни згідно з дипломатичними посадами і рангами.

Тимчасовий  повірений у справах (фр. charge d'affaires ad interim) — особа, яка виконує обов'язки глави дипломатичного представництва в період його тимчасової відсутності. Глава дипломатичного представництва напередодні свого від'їзду нотою повідомляє міністра закордонних справ країни перебування про призначення тимчасового повіреного у справах, який не належить до  самостійного класу глав дипломатичних представників, а лише тимчасово виконує його функції. Тимчасовий повірений у справах, як правило, призначається з числа представників дипломатичного персоналу, які мають найвищий після посла ранг (радник-посланник, радник).

Якщо держава  акредитує главу дипломатичного представництва в кількох державах, то вона може засновувати там дипломатичні місії, які можуть очолюватися тимчасово повіреними у справах, оскільки глава дипломатичного представництва там постійно не перебуває. Тимчасовий повірений у справах користується всіма правами та привілеями дипломатичного представника за винятком деяких протокольних почестей.

Управління  Державного протоколу МЗС України — структурний підрозділ Міністерства закордонних справ України, який забезпечує протокольне і церемоніальне сприяння по забезпеченню візитів Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховної Ради України, міністра закордонних справ України до іноземних держав, а також глав держав, глав урядів, спікерів парламентів та міністрів закордонних справ іноземних держав до України; сприяє в організації і проведенні офіційних і протокольних заходів за участю вищих посадових осіб України і глав дипломатичних місій. Управління забезпечує проведення протокольних заходів, пов'язаних із прибуттям новопризначених послів в Україну, церемоній вручення вірчих грамот Президенту України іноземними послами; вручення консульських патентів почесним консулам України в іноземних державах та екзекватур генеральним і почесним консулам іноземних держав в Україні. Управління Державного протоколу: забезпечує постійний зв'язок посольств з міністром закордонних справ з усіх організаційних і політичних питань; допомагає встановленню контактів з державними установами та громадськими організаціями; сприяє влаштуванню дипломатичних прийомів, поїздок дипломатів по країні, екскурсій та відпочинку членів дипломатичного корпусу. Воно допомагає посольствам уникати будь-яких порушень встановлених в країні протокольних правил, вести свою діяльність з врахуванням специфіки країни.

Протокольне управління видає всім членам дипломатичного корпусу  та членам їх сімей дипломатичні акредитаційні картки, реєструє весь дипломатичний корпус і періодично видає довідник-список всіх членів дипломатичного корпусу в розрізі посольств і генконсульств, слідкує за дотриманням привілеїв та імунітетів дипломатичного корпусу згідно з міжнародним правом та враховуючи характер і рівень відносин своєї держави з тією чи іншою державою світу.

Чай — один з видів вечірніх дипломатичних прийомів, який зазвичай влаштовується тільки для жінок між 16.00—18.00 і триває до півтори години. Такі прийоми влаштовують дружини Президента країни, глави уряду, запрошуючи дружин високих іноземних гостей під час офіційних візитів глав держав і глав урядів. Дружина міністра закордонних справ влаштовує прийоми типу «чай» для дружин послів, державних діячів, для жінок різних міжнародних представництв. Така форма прийому часто застосовується при нанесенні візитів дружинами глав дипломатичних представництв.

До «чаю»  накриваються один або кілька столів з урахуванням кількості запрошених (переважно буває від 10 до 15 осіб). Подаються маленькі декоративні бутерброди (канапе), пиріжки, солодке і солоне печиво, кекси, торти, фрукти, десертні і сухі вина, соки, мінеральна вода. На стіл можна поставити коробки шоколадних цукерок, збиті вершки чи морозиво, лимон. До кавового чи чайного столу підбираються кольорові скатертини і кольорові серветки ручної роботи. Форма одягу на таких прийомах — повсякденний костюм або сукня.

Церемоніал   (лат.   caerimonia           шанування, культ, caerimonalis — обрядовий, культовий) — офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій (церемоніал зустрічі глави держави під час офіційного візиту, церемоніал вручення вірчих грамот і вступу посла на посаду, церемоніал підписання міжнародних договорів, церемоніал покладання вінків тощо).

Дипломатичний церемоніал регламентує також надання  почестей дипломатичним представникам  і високопоставленим іноземним  гостям, що прибувають до країни (морські почесті, зустрічі на кордоні, на вокзалах і в аеропортах), участь дипломатів у різних урочистостях, нарадах і прийомах, аудієнції дипломатів; визначає форми поздоровлень, вираження співчуття. Він стосується також зовнішніх форм спілкування дипломатів з представниками країни перебування (порядок зустрічей і візитів, використання форм ввічливості в усному та письмовому спілкуванні, використання одягу у різних ситуаціях).

Штандарт  Президента України (нім. Standarte —   стяг; старофр. estendard — прапор) — прапор глави держави, що являє собою синє квадратне полотнище із зображенням в центрі золотого знака Княжої  Держави   Володимира   Великого   (малого Державного герба України). Штандарт обрамлений золотою лиштвою та прикрашений золотою бахромою; древко прапора дерев'яне з верхівкою у формі купола з онікса, що оздоблений рельєфним накладним орнаментом з жовтого металу. Лицьова і зворотна сторони штандарта ідентичні. Штандарт має оригінал і дублікати, які використовуються під час різних протокольних заходів. До основи верхівки древка   прикріплюється   срібна   пластинка   з   вигравіруваним прізвищем, ім'ям та по-батькові Президента України і датою складання ним присяги народові. Після закінчення повноважень Президента пластинка передається на збереження до Відділу державних нагород Секретаріату Президента. Дублікат Штандарта піднімається біля Резиденції Президента України в столиці — Києві, встановлюється в ложі Президента в залі засідань Верховної Ради під час перебування   там   Президента,   встановлюється   (у зменшеному   варіанті)   на   транспортних   засобах. Дублікат може підніматись на прапорній щоглі і над іншими резиденціями у разі перебування там Президента; під час проведення урочистих заходів за участю Президента, а також під час його закордонних візитів (на транспортних засобах). На знак трауру дублікат Штандарта опускається на прапорній щоглі на 1/3 її висоти і до нього може прикріплятися чорна муарова стрічка.